Загальні шикування у школі, де вчилася Пела, були рідкістю. Востаннє всі навчальні сектори збирали на головному спортивному майданчику три з половиною місяці тому, коли оголосили траур за покійним імператором Туре Шактірі ІІ. Так само, як і тоді, вихованців вишикували літерою «П» навколо металевої платформи-таблетки. На неї зійшли урочисто одягнений ректор, його заступники, старші куратори секторів і жінка у чорно-золотому строї офіцера Зоряного Флоту. Сріблястий диск Мійтри сяяв на ультрамариновому небі єдиної, окрім Землі, планети, де людям для перебування на поверхні не треба було надягати ані шоломів, ані скафандрів, ані герметизованих комбінезонів. Скручені у перламутрові жгути високі хмари застигли нерухомим ескортом навколо місцевого сонця. Всі навколишні предмети відкидували різкі тіні, а освітлена променем Мійтри місцева сіра трава здавалась металевою. Легенький теплий вітерець напинав полотнище синьо-білого прапору колонії і ворушив волосся вихованців і вихованок шостого рівня, що вперто вибивалось з-під кумедних корпорантських капелюшків. Для цих широт така пафосна погода вважалась аномальною. За стандартним галактичним часом ішла перша декада фебруарія. А за місцевим календарем у Північній півкулі панувала глибока осінь.
Коли шеренги школярів завмерли у доречній напрузі, ректор зробив півкроку до краю платформи, енергійно розправив плечі, прикрашені професорською мантією, і звернувся до вихованців:
– Молоді громадяни вільної Аврелії, – прогундосив він крізь дихальний противірусний фільтр. – Настав час великих випробувань як для нашого світу, так і для всього людства. Ворожі нашій великій расі сили знову загрожують населеним світам. Але нащадки героїчних першопрохідців доби Явіса і Сіорана ніколи не стануть на коліна перед чужинцями! Ми сповнені рішучості дати відсіч. Охоронець прав і свобод світів імператор Еарлан Третій наказав нам мобілізувати всі сили для захисту людства й тих немеркнучих цінностей, котрі заповіли нам Отці-відновлювачі. Виконуючи наказ нашого монарха, Особлива самоврядна імперська колонія Аврелія також заступає на бойову варту. Громадянам нашої колонії, серед іншого, доручено в найкоротший термін розконсервувати імперський військовий космодром Телон, поряд із яким, як ви знаєте, знаходиться наш навчальний заклад. І ми, свідомі важливості цієї місії, з належною відповідальністю виконаємо наш патріотичний обов’язок. Для оголошення мобілізаційного плану розконсервації я надаю слово заступникові коменданта космодрому капітану другого рангу Ксан Гаотан.
– Яка симпатична тітка… – млосно прошепотіла Оса, яка стояла за спиною Пели.
– Уб’ю, – попередила та подругу.
Заступник коменданта тим часом стисло окреслила завдання для вихованців школи. Космодромні служби мали вже за шість тижнів прийняти, завантажити та відправити на орбіту перший «човник». Строк був надзвичайно стислим, тому цілу адміністративну область перевели на режим військового стану. Серед іншого на розконсерваційні роботи у Телоні вирішили мобілізовувати вихованців трьох старших рівнів – від п’ятого до сьомого. Всього сто чотирнадцять майбутніх техніків, яким тимчасово, до закінчення розконсервації, надавався статус інженер-курсантів Зоряного Флоту.
– Круто! – прокоментувала повідомлення про зміну статусу Оса. Вона вже подумки рахувала перші в своєму житті кишенькові гроші. Курсантам Зоряного Флоту надавалось не лише державне утримання, але й певні суми на власні потреби.
«Цікаво, чи імплантують нам тепер персональні комунікатори?» – подумала Пела. Дівчину раптом охопило відчуття, що ріка її життя змінила свою течію з повільної на швидку, що швидкість течії щогодини зростає, й що до справжнього водоспаду вже не далеко.
Наступного ранку вихованців розбудили за годину до сходу Мійтри. Сніданок подали незвично калорійний, а замість остогидлої мішкуватої форми вихованки жіночого сектору знайшли у своїх шафках комбінезони з цупкого темно-сірого матеріалу, що милував око тьмяним металевим відблиском.
– Це ж справжній офіцерський прикид! – закотила очі напівкровка Еліс, обмацуючи численні кишеньки, муфти і терморегулюючі клапани комбінезону.
– Модна штука, – погодилась Оса, встромляючи свої тонкі альфійські ноги в обтягуючі анізоборні штани. – Я такий комбік бачила, коли ми сюди летіли. Оп-ля!
– Що ти там бачила, лічинка! – пирхнула корінна авреліанка Лерон. – Тебе ж везли шестирічною, як біологічний вантаж…
– Затули пащу, товстолапа! – обірвала її Пела. – Ще раз нявкнеш на Осу, я з тебе самої біологічний вантаж зроблю.
– Припиніть розмови! – гримнула на дівчат кураторка. – Одягайтесь швидше, автобуси вже чекають.
За лічені хвилини вихованки жіночого сектора вишикувались біля шлюзу, на ходу встромляючи у ніздрі противірусні фільтри. Кураторка ретельно перевірила зовнішній вигляд своїх підопічних і поклала долоню на червону панель шлюзового сканера. Мембрана тріснула, і вихованки вийшли на поверхню Аврелії.
Шкільний двір цього ранку мав незвичний вигляд. У світловому колі стояли автобуси, а біля них люди у формі Зоряного Флоту. Вихованок знову вишикували. До шеренги, у якій нерухомо застигла Пела, підійшов флотський.
– Я майстер Йун, – назвався він. – Ті, чиї прізвища я оголошу, сідають до жовтого автобуса.
Серед оголошених прізвищ Пела Махоніко почула своє. Оса до жовтого автобуса не потрапила, й це засмутило Пелу. Вона хотіла сказати Осі на прощання щось приємне і підтримуюче, але її вже штовхали в плечі. За мить Пела сиділа в автобусі разом із трьома десятками вихованців і вихованок. Зручне крісло з гідроподушками приємно огорнуло стегна і плечі дівчини.
Не гаючи часу, майстер Йун розпочав інструктаж:
– Ви всі є курсантами моєї команди. Моя команда називається «восьма монтажна». Від сьогодні ми з вами працюватимемо у ремонтно-відновлювальному секторі космодрому, на майданчику номер три. Повторіть те, що я сказав!
– Команда «восьма монтажна», ремсектор, третій майданчик, – без ентузіазму прогундосили новоспечені курсанти. Вони вже почали здогадуватись, яка саме робота чекає на них у сталевих лабіринтах Телона.
– З цього моменту ви повинні виконувати всі мої розпорядження, – вів далі майстер Йун, – а також розпорядження мого заступника, флаг-марінера Ясмін.
Поряд з Йуном опинилась молода вродлива жінка з темно-оливковою шкірою і великими очима. Пелі вона відразу сподобалась. Особливо її очі – темні, теплі і гіпнотичні. Світле волосся і блакитні очі Оси відразу виблякли у пам’яті Пели. Тепер їй кортіло дізнатись, яка ж на смак ця дивовижна оливкова шкіра.
Вона так захопилась вродою Ясмін, що забула вслухатись у те, що каже Йун. А він розповідав про техніку, якою мали керувати бійці «восьмої монтажної».
– …використовуються переважно роботи та роботизовані агрегати типу «7Т10» і «елефант», конструкцію яких ви повинні були вивчити на заняттях у школі, – казав майстер, акцентуючи підвищенням тону слово «повинні». Над головою майстра спалахнув плаский екран, на якому розгорнулась схема Телона, де яскравими кольорами були позначені ремонтний сектор і третій майданчик. Схема перетворилась на тривимірну, і Пела зрозуміла, що той майданчик знаходиться під поверхнею планети і являє собою частину підземного ангара для міжрейсового обслуговування та ремонту орбітальних «човників». На схемі ангар нагадував пенал для фехтувального приладдя. Цифрові позначки вказували на велетенські розміри «пенала», в якому планувалось одночасно обслуговувати зо два десятки космічних апаратів. Довжина центральної директриси ангара перевищувала три кілометри.
«У всьому є плюси і є мінуси, – філософськи резюмувала дівчина. – З одного боку, доведеться аж півтора місяця горбатитись серед їржавих руїн, та ще й під землею. А з іншого, весь цей час поряд буде вродлива дівчина на ім’я Ясмін. Цікаво, від кого її гребе більше – від жінок чи від чоловіків? А може, від дигендерів?»
Раптом Пела вирішила, що у тому випадку, якщо флотській красуні більше подобаються чоловіки, вона віддасть прислані братом гроші на операцію зі зміни статі. Пелі самій стало смішно від такої несподіваної рішучості, й вона голосно пирхнула. Хтось із курсантів засміявся. Майстер Йун невдоволено подивився на неї, але в очах Ясмін Пела не помітила осуду. Навпаки, там з’явилось щось веселе.
«Напевно, відчула, що сподобалась мені», – не без задоволення припустила Пела. Щодо своєї привабливості вона не мала жодних сумнівів. Специфічна увага оточувала її вже не перший рік. Висока, струнка, синьоока, з природним – густим, хвилястим, розкішним – рудим волоссям, вона вирізнялась з-посеред не лише курдуплистих корінних аборигенок, але й із «тонконогих» громадянок у першому поколінні. Треновані м’язи не псували довершеної краси її тіла, яке уміло рухатись граційно і звабливо, немов не відчуваючи зайвої третини авреліанської гравітації. «Ти така гарна, така гарна, як сексі-клон з віртуалу», – не втомлювалась шепотіти їй на вушко закохана Оса, котра у школі здобула славу надзвичайно пихатої, перебірливої і вимогливої білявки. Навіть крижані кураторки-авреліанки, свідомі своєї спадкової громадянської вищості, задивлялись на Пелу. Особливо у басейнах та гімнастичних залах, де мішкуваті шкільні комбінезони не заважали демонструвати усі естетичні переваги «тонконогої» організації тіла. У природній пам’яті Пели (а кіборгенної їй, зрозуміло, імплантувати ніхто не збирався) зберігався таємний «файлик», де вона вела облік своїм перемогам. Керівники школи були б вельми здивовані, якби змогли дістатись до цієї краплини грішної інформації. Гламурна Оса у переліку шкільних тріумфів Пели Есмеральди Махоніко була далеко не першою.
Автобус тим часом проминув поселення «Біла Троянда» і виїхав на старе шосе, що вело до космодрому. Пряме, немов стріла, воно ще кілька днів тому було майже поховане під рухливим шаром жовто-гірчичного пилу. А тепер цим шосе, в одному напрямку з автобусами, рухались армада цистерн, платформи з роботами, крани та інша техніка, спрямована адміністраторами колонії на розконсервацію Телона. Могутні вежі космодрому підносились над горизонтом, підсвічені прожекторами.
За двадцять хвилин автобус зупинився під циклопічними арками вантажного крана. Йун, Ясмін і курсанти рушили широким похилим тунелем, що вів до підземних приміщень космодрому. В реальності ремонтний ангар виявився подібним до неосяжної печери, перспектива якої губилася у хмарах пилу і кольорових спалахах світла. Тут уже вирувала відновлювальна діяльність. Летючі і крокуючі роботи розчищали центральну директрису ангара, інші, подібні на велетенську броньовану гусінь, прокладали свіжі рейки для тальферів і мобільних платформ. Їхні блискучі обладунки віддзеркалювали навколишній будівельний вир і розгублені обличчя курсантів. Вихованці тихої провінційної школи, вони уперше в житті зустрілись з фронтальною силою могутньої технічної цивілізації, спрямованою волею міжзоряної держави. Дійсність перевищила усі ті враження, які майбутні працівники космодромних служб отримали під час симулякрових ігор і тренувань.
– Ось і третій майданчик, – командир «восьмої монтажної» кивнув у бік хаотичного нагромадження будівельних плит, контейнерів і перекручених металевих рейок. – Зараз сюди прилетять «елефанти» й ми з флаг-марінером проведемо перше практичне заняття.
«Елефантами» транспортно-монтажних роботів назвали не дарма. Силові агрегати, приторочені до їхніх опецькуватих корпусів, нагадували слонячі вуха, а монтажний маніпулятор – хобот. Керувати летючими слониками було нескладно: поточні завдання вводились через голосовий комунікатор. Найважчим виявилось запам’я-тати десятки команд з рубрикатора операцій. Пела кілька разів помилилась, що спричинило завчасні трансформації контейнерів та зіткнення її «елефанта» із сусіднім, оператором якого був (була) дигендер з темно-червоною шкірою і чорним волоссям, заплетеним у три товсті скрутні. Йун несхвально хитав головою, а Ясмін щоразу терпляче підказувала Пелі правильні команди. Дівчина при цьому намагалась перехопити погляд флаг-марінера, але та не відривала очей від тривимірної монтажної мапи, що жовтуватою пірамідкою мерехтіла над її комунікатором. З четвертої спроби Пела таки змусила летючого «слоника» закріпити керамічний відбивач на стику кільцевих секцій ангара.
«Джу-у-джай!» – подумки вигукнула вона бойове гасло шкільної збірної з баскетболу. Що саме означала ця кричалка, ніхто точно не знав, але у змаганнях вона реально допомагала. На спортивних майданчиках і в навчальних аудиторіях Пела Махоніко завжди і у всьому була або першою, або ж однією з перших. Й тут, у скаженому вирі велетенських механізмів, вона теж не збиралась пасти задніх. Тим більше, що поряд була Ясмін. Пела відчувала, що флаг-марінер також із породи тих сонячно-позитивних перфекціоністів, котрі з дитинства прагнуть бути найкращими, мріють про найкраще й не розмінюються на компроміси. Саме про таку вдачу свідчили точні економні рухи заступниці командира, її сконцентрованість під час виконання виробничих завдань, її бездоганно припасований комбінезон та мистецьки накладена на обличчя елегантна косметика, яка лише підкреслювала яскраву красу праправнуки смаглявих та чорнооких мешканців земного півдня.
О проекте
О подписке