– У списку двадцять дев’ять осіб. Перший номер, зрозуміло, хазяйка салону Пелагея Дмитрівна Вержо, тридцяти дев’яти років, удруге заміжня, має двох дітей від чинного шлюбу…

– Блондінка?

– Ні, не вгадала. На фотках чорна як ворона… Вона ж перша зі списку постраждалих. Досі у комі, на апаратах.

– Номер другий…

– …її чоловік, авторитетний бізнесмен та знаний меценат Микола Григорович Осинський, п’ятдесят шість років, спонсор салону.

– Я про нього чула. Олігарх.

– Ну, до справжнього олігарха дядько поки що не дотягує. Радше – зародок олігарха. Швидко зростаючий будівельний бізнес плюс вельми перспективна мережа промтоварних маркетів плюс франшиза брендів побутової хімії. Микола Григорович двічі балотувався в нардепи, має зв’язки серед політиків. З підозрілою регулярністю перемагає на будівельних тендерах. За офіційною інформацією, адміральську дочку Микола Григорович любить по-справжньому, був шокований тим, що з нею сталось, безвідмовно оплачував лікування усіх постраждалих і тут, і за кордоном, фінансував паралельне розслідування та роботу есперів.

– А за неофіційною інформацією?

– За неофіційною саме він фінансуватиме й нашу з тобою роботу.

– Ок, – на мить наморщила чоло дівчина. – Зрозуміла. Третій номер?

– Музикант з Литви Альгірдас Шимойнас. П’ятдесят два роки. Європейська знаменитість, лауреат і дипломант міжнародних конкурсів. Зараз у світовому турне. Поза підозрою.

– Не наш клієнт, – підтвердила Sаня, подумала й додала:

– Радше за все.

– Номер четвертий, – вів далі Ярковський, – найсправжнісінький граф Ондор Кароль фон Белер-Бозо, громадянин Австрії. Живе в родовому замку, доктор історії та мистецтвознавства, колекціонер живопису та антикварних авто. Експерт престижних аукціонів. Приятель кількох колишніх президентів та прем’єр-міністрів. Кавалер іспанської версії ордена Золотого Руна. Сімдесят два роки.

– Дідуля.

– Не поспішай з висновками, тому що під п’ятим номером в мене значиться чарівна юна ґьорлфренд його світлості, записана у переліку гостей під ім’ям Кімі. Неповних дев’ятнадцять років, фотомодель, фатальна красуня. Себто, Ондор Кароль зовсім не дідуля, як щойно ти зволила його обізвати, а той ще мачо. Могутній орел.

– Має бабло на віаґру, – знизала плечима Sаня. – А прізвище у ґьорлфренди Кімі є?

– Звісно, що є. За паспортом графська дівчина зовсім не Кімі, а така собі Твердохліб Катерина Іванівна, уродженка міста Вінниці.

– Ця шампанського не пила.

– Як ти здогадалась?

– Тут гадати не треба. Провінційні фотомоделі промиваються водочкой.

– Ти знову вгадала. Якщо вірити записам Балтера, графська лялька того вечора виступала по міцним напоям.

– Ну й хрін з нею… Хто там далі?

– Шостий і сьомий номери. Доповідачка Варвара Володиславівна Радзивіл та її подруга Ілона Ігорівна Полоскай.

– Вони що, як пара записані?

– Уяви собі.

– Ні фіґа собі… Лесбійки?

– Не доведено. Відомо, що вони були подругами, двічі разом відпочивали у Греції і в Чорногорії, мали багато спільних знайомих і друзів як в реалі, так і в соцмережах. Обидві незаміжні. Варвара була набагато заможнішою за Ілону, але це їм, судячи з усього, не заважало. Померли вони приблизно за двадцять-двадцять п’ять хвилин після споживання шампанського. Паралич дихальних органів. Свідки кажуть, що обидві помирали болісно. Варварі ледь виповнилось тридцять один, Ілоні – двадцять вісім. До речі, Ілона записана в офіційному гостьовому переліку не як «Полоскай», а як «Ойгендорф». Ні більше, ні менше.

– Якби в мене було прізвище Полоскай, я би теж щось з тим робила. А звідки вона взяла таке погоняло?

– Її дядько Антей Маркович стверджує, що Ілона сама придумала своє аристократичне походження. Називала себе баронесою ну й все таке… фентезі.

– І плотно тусувала з Радзивіліхою, – примружилась Sаня. – Грьобнута була дівка. На всю голову.

– Про покійників або добре, або…

– Далі.

– Номер восьмий – відома естрадна співачка Ліна Бурис, вона ж, за паспортом, Соскіна Неоніла Борисівна, двадцять шість років.

– Чула. Попса кончена.

– Під дев’ятим номером її чоловік – Мехмед Маґачханогли, бізнесмен з Азербайджану. Має два паспорти – азербайджанський і турецький. Повних сорок років. Пані Соскіна його третя дружина, дві попередні також були з України. Десятим номером значиться цілий козачий отаман Павло Семенович Каймак-Сагайдачний, а одинадцятим – його дружина Ніна Олександрівна. Степові жителі, колхозани, але доволі заможні й не без родословної. Предки пана отамана та його дружини мали російське дворянство і родичались з гетьманами. Їх уперше запросили до салону. Дванадцятий номер без пари. Історик, професор Володимир Євстахійович Ципорин. Удівець, майже сімдесяти років, автор статей про українських Радзивілів. Далі йде богемна парочка – номери тринадцятий і чотирнадцятий – письменник і журналіст Данило Костик та його дружина-журналістка Маріанна Костик. Письменникові сорок п’ять років, дружина на дванадцять років молодша. Бездітні, працюють у редакції журналу «Бур».

– Уперше про такий чую.

– Це чоловічий щомісячник із сильним андеграундовим нахилом.

– При сильному нахилі дах їде.

– Все можливо, – не став сперечатись Ярковський. – Маріанна Костик – одна із шістьох отруєних. Їй пощастило більше за інших, токсин не вплинув на парасимпатичну систему й не призвів до паралічу. Тепер вона майже здорова, проте має залишкові проблеми у вигляді безсоння, анґіоспазмів та частих нервових зривів. Далі в нас ще одна подружня пара (№№ 15–16): Антін і Наталія Віліґжаніни, менеджери шоу-бізнесу тридцяти восьми й двадцяти трьох років. Постійні відвідувачі салону, неодноразово читали там доповіді. Під сімнадцятим номером значиться вельми поважна персона, ректор приватного університету, академік Роман Васильович Безсторонній, а під вісімнадцятим – його дружина Лада Георгіївна Безстороння, ще одна жертва фатального шампанського. Померла практично миттєво.

– Скільки їй було років?

– Повних тридцять два. Вона молодша… тобто, пардон, була молодшою за чоловіка майже на тридцять років.

– Віагра рулить, – скривилась Sаня.

– Ти, бачу, сьогодні зовсім без настрою.

– Просто не люблю, коли молоді дівки шлюбляться зі старими козлами.

– Ти екстремістка, Sаня, – скрушно похитав головою Ярковський.

– Думаєш? – вилицювате обличчя несподівано розплилось у хитрій посмішці. – Хто там дев’ятнадцятий?

– Письменник-фантаст, поет і, за сумісництвом, фахівець з питань геральдики Федір Андрійович Бусурманко. П’ятдесят шість років. Лауреат літературної премії «Золотий Дракон» за найкращий пригодницький сюжет. Багаторічний друг родини Осинських-Вержо, ветеран їхніх салонних тусовок. З ним, як завжди, була його дружина Антоніна, сорока років, домохазяйка. Вона є останньою жертвою, на сьогодні перебуває в комі. Під двадцять першим номером значиться поетеса Маргарита Петрівна Гжесь, незаміжня, член Спілки письменників, авторка двох десятків поетичних збірок. Дуже популярна в колах викладачів літератури середнього і старшого віку.

– Гжесь? – перепитала Sаня. – Я її по телевізору бачила. Така божевільна бабця в окулярах, щось теревенила про духовність. Я так розумію, ця Вержо зібрала цілий звіринець.

– У переліку гостей ще дві подружні пари. Перша – художник-баталіст Володимир Воронюк та його дружина Олена. Володимир написав діараму якоїсь древньої битви, де, серед інших, зображено Миколу «Чорного» Радзивіла, брата королеви Барбари. Олена – художниця-керамістка, робить таких прикольних птахів, я їх на її сайті бачив. Друга пара – бізнесмен і меценат Анатолій Олександрович Сахневич та його благовірна Юлія Стефанівна Сахневич-Пшеладовська, колишня оперна співачка. У вісімдесятих роках, якщо вірити приміткам Антея Марковича, була чи не примадонною у столичній опері та фавориткою одного з членів Політбюро ЦК КПУ. В тогочасних театральних колах Юлю Пшеладовську як чуми боялись, а після розвалу СРСР з опери попросили. Таке от, Sанька, висшеє общєство. Всі пасажири з цієї четвірки у поважному віці, жодних нелюбих тобі вікових мезальянсів. На цьому перелік гостей вичерпано, усього маємо двадцять п’ять позицій.

– Ще прислуга.

– І охоронець.

– …?

– По персоналіях: Наталія Сліденко, кухарка, тридцяти п’яти років, неодружена, Яна Павловська, покоївка, двадцяти трьох років, неодружена, Богдан Мерега, запрошений офіціант з ресторану «Риба Аврора», двадцяти шести років, також неодружений. Антей Маркович підозрює, що цей пасажир гм… AC/DC, так би мовити ^[12]. Й, нарешті, охоронець і шофер пана Осинського Гурґен Гаїн, серйозний такий чоловік, action man з великим і різноманітним досвідом роботи у спецпідрозділах та правоохоронних структурах, п’ятидесяти трьох років.

– Одружений?

– Чомусь це в мене не занотовано, – Ярковський пролистав блокнот, марно шукаючи запису про сімейний стан Гаїна. – Упс. Можливо я провтикав, коли переписував… До речі, ця обслуговуюча четвірка першою потрапила під ментовські підозри. Типу ненависть бідних до багатих. Універсальна мотивація. Сліденко з Мерегою одразу затримали й змушували підписати зізнання. Але Осинський всю цю лажу переграв, дав їм адвокатів-ротвейлерів й ті відмазали обидвох ще на стадії досудового слідства. Павловську також підозрювали, мовляв, ревнувала господаря до жінки, того вечора крутилась на кухні. Але й ця їхня лінія зайшла в глухий кут. Павловська мала нареченого, а Осинський категорично заперечував зв’язок з покоївкою. Антей Маркович у примітці додає, що Павловська півроку тому вийшла заміж й нині щаслива молода родина очікує на поповнення. Я бачив фото тієї Павловської. Страшненьке чудо, вуха, як сибірські пельмені. Не можу собі уявити, щоби Осинський на таке спокусився.

– Ти багато чого не можеш собі уявити.

– Зате міцно сплю.

– Отже, невтішний Микола Григорович прагне знайти справжнього вбивцю? – підсумувала Sаня. – Багатенький буратіно затявся?

– Так, принаймні, виглядає.

На деякий час потік питань вичерпався. Ярковський використав паузу, щоби допити холодну каву.

– Цікаво, чому Загалаєв сповз з теми? – відновила потік дівчина.

– І мені цікаво.

– З його досвідом… – Sаня закотила очі.

– Власне.

– Значить, там якась лажа. Якесь хитре западло.

– Не виключено. Але ж тим цікавіше.

– Щоби та твоя цікавість нам боком не вилізла.

– Рано чи пізно.

– Не грайся у фаталіста.

На відверте хамство Ярковський вирішив не реагувати. Зрештою, іншого медіуму йому не знайти.

– А що там з рештою підозрюваних? – Sаня відчула його невдоволення і повернула з рефлексій на конструктив.

– Слідчі, якщо вірити приміткам Антея Марковича, на якомусь етапі підозрювали фантаста і художника. У творах Бусурманка знайшли сюжет з отруєнням, а в художника першою освітою виявилось щось, пов’язане з фармакологією. Ну вони й проробляли версії. Рили в різних напрямах, відробляли бабло Осинського. Проте ані мотивів, ані речових доказів знайдено не було. Їх навіть не затримували.

– Я на місці слідчих придивилася б до жінок, – раптом заявила Sаня. – Особливо до старих заздрісних гримз. Наприклад, до тієї маразматичної Маргарити або до відставної примадонни. Отруєння – чисто жіночий спосіб убивства.

– Детективи читаєш?

– Не без того, – кивнула Sаня. – О, слухай, в мене виникло не по темі питання.

– Щодо суми твого гонорару?

– Ні, пане Ярковський, не щодо суми. Який ви все ж таки меркантильний… Мені цікаво, чому Шимойнас грав саме Шопена?

– А я знаю чому, – заявив син нумізмата. – Ванда з Радзивілів була його коханкою.

– Чиєю?

– Шопеновою.

– Он як, – гмикнула Sаня. – А ці Радзивіли усюди відмітились. Зачьотна сімейка.

– Розгалужений рід, – погодився Ярковський. – Якщо дозволиш, дам тобі оперативну пораду. Думаю, тобі треба почати з охоронця.

– Справді так думаєш?

– Гаїн – профі, навчений все підмічати, тримати під наглядом ситуацію. Антей Маркович написав, що в момент отруєння й до того Гаїн постійно перебував у залі. Міг щось підсвідомо зафіксувати, краєм ока. З іншого боку, військового тобі легше буде підсадити на ритм. Він має бути гіпнабельним, його ж роками вишколювали на виконання наказів.

– Це все теорія, пане Ярковський, – зауважила дівчина і останнім великим ковтком допила свій фреш. – А на практиці військові бувають різними. Є такі, що підсаджуються без проблем, а є й такі, що взагалі не підсаджуються. І виходить з усього того підсажування один лише попандос.

– Ну, мала, ти на цьому краще розумієшся. Тобі й карти в руки.

– Якщо так, – хвилину поміркувавши, неквапно почала Sаня, – то, виходить, назріло питання про гонорар. До речі, від суми залежатиме, чи пробачу я тобі звертання «мала».

Ярковський назвав їй суму і вона йому пробачила.