Ніяк не можу пригадати, які твори Винниченка ми проходили в школі. Федько Халамидник, так був, але то в молодшій школі, а от у старших класах, щось нічого не пригадується. Тому надолужуючи прогалини в українській класиці цього разу взяла два твори Винниченка й ні краплі не пошкодувала.
Вражає вміння автора декількома штрихами змалювати героїв, при чому у кожного є якесь родзинка, за допомогою якої її можна буде завше вирізнити серед інших. Вражає його вміння балансувати на межі симпатії та огиди до героїв. Його персонажі не можуть повністю подобатись, або викликати негативні почуття, бо вони справжні. Справжні як і ми з вами, їх є за що любити, й за що зневажати.
Хоча один персонаж став для мене дуже негативним. При чому це не головний герой. Це – Клавдія Петрівна. Хоча десь суто по-жіночому я розумію її вчинки, але вона в мене викликає огиду, бридкість. Весь її вигляд, чорне вбрання, пенсне, заплакані очі. Й саме головне це її підступність, бо не вірю я в те, що вона не зробила це навмисне. Не тоді коли залишила дитину, а ще тоді коли завагітніла. Вона зумисне сказала, що вона буде займатись тим, щоб не завагітніти. А саме все тільки й робила, щоб це сталось. А кому не хочеться щоб чоловік був гарним, з непоганим постійним заробітком, тай ще таким що любить дітей. От за це планування та прорахунок я нею й гидою. Терпіти не можу таких жінок.
Можливо з Шапочкою в них теж би нічого не вийшло, але ми того вже не дізнаємось. При чому гадаю, що одного дня Яків таки забери своїх хлопчиків і кине цю дурнувату Клаву з її Костиком.
Ще одна лінія це відносини Панаса Павловича та Варвари Хведорівни. То невже треба заводити стосунки до того, щоб хотілось вбити одне одного. А якщо б воно вийшло, то що його на каторгу, дітей до родичів, й самої немає. Бо так хотілось щоб як у всіх, щоб була сім'я, й саме головне чоловіком можна було крутити як заманеться.
Соня та Дмитро. От не розумію що жінки находять в деяких чоловіках, чого їм всім неодмінно хочеться бути саме з ним. Й саме смішно-прикре, коли в них не виходить, то вискакують за першого хто підвернеться, народжують дітей, а потім все життя картаюсь себе за той вчинок. Зараз розводяться, заводять інші сім'ї, там дитина, там дитина. Купа скалічених життів. Й потім питання, а чого це наші діти такі нещасливі, чому не можуть зупинитись на комусь одному. То ви оберніться на себе, подивіться на своє власне життя.
Саме цікаве, що якщо прибрати деякі елементи вуличок старого Києва, візників змінити на автомобілі, й додати трохи сучасності, то персонажі пречудово приживуться і в наш час. Бо питання почуттів й обов'язку воно не має часу. Кожної миті хтось вирішує який наступний крок йому здійснити піти від огидної але вже рідної людини, чи закрити двері за собою і ринути в круговерть нових почуттів та пригод.
Русский перевод...
Никак не могу вспомнить, какие произведения Винниченко мы проходили в школе. Федько Халамидник, так было, но это в младшей школе, а вот в старших классах, ничего не вспоминается. Поэтому наверстывая пробелы в украинской классике, этот раз взяла два произведения Винниченко и ни капли не пожалела.
Поражает умение автора несколькими штрихами обрисовать героев, причем у каждого есть какая-то изюминка, с помощью которой его можно будет, всегда выделить среди других. Поражает его умение балансировать на грани симпатии и отвращения к героям. Его персонажи не могут полностью нравиться, или вызвать негативные чувства, потому что они настоящие. Настоящие, как и мы с вами, их есть за что любить, за что презирать.
Хотя один персонаж стал для меня очень негативным. Причем это не главный герой. Это - Клавдия Петровна. Хотя где-то чисто по-женски я понимаю ее поступки, но она у меня вызывает отвращение, брезгливость. Весь ее вид, черный наряд, пенсне, заплаканные глаза. И самое главное это ее коварство, потому что не верю я в то, что она не сделала это нарочно. Не тогда когда оставила ребенка, а еще тогда, когда забеременела. Она умышленно сказала, что она будет заниматься тем, чтобы не забеременеть. А именно все только и делала, чтобы это произошло. А кому не хочется, чтобы муж был не уродом, с хорошим постоянным заработком, да еще таким, что любит детей. Вот за это планирование и просчет я ею и презираю. Терпеть не могу таких женщин.
Возможно, с Шапочкой у них тоже бы ничего не получилось, но мы этого уже не узнаем. Причем думаю, что однажды Яков таки заберет своих мальчиков и бросит эту дуру Клаву с ее Костей.
Еще одна линия это отношения Афанасия Павловича и Варвары Федоровны. Неужели надо заходить в отношениях до того, чтобы хотелось убить друг друга. А если бы получилось, то что его на каторгу, детей к родственникам, и самой нет. Потому что так хотелось, чтобы как у всех, чтобы была семья, и самое главное мужем можно было крутить как угодно.
Соня и Дмитрий. Вот не понимаю, что женщины находят в некоторых мужчинах, чего им всем непременно хочется быть именно с ним. И именно смешно-досадное, когда у них не получается, то выскакивают за первых кто подвернется, рожают детей, а потом всю жизнь ругают себя за тот поступок. Сейчас разводятся, заводят другие семьи, там ребенок, там ребенок. Куча искалеченных жизней. И потом вопрос, а чего это наши дети такие несчастные, почему не могут остановиться на ком-то одном. А вы посмотрите на себе, посмотрите на свою собственную жизнь.
Самое интересное, что если убрать некоторые элементы улочек старого Киева, извозчиков изменить на автомобили, и добавить немного современности, то персонажи прекрасно приживутся и в наше время. Потому что у дилеммы между чувствами и обязанностью нет времени. В любой момент кто-то решает, какой следующий шаг ему осуществить уйти от отвратительного, но уже родного человека, или закрыть дверь за собой и ринуться в водоворот новых чувств и приключений.
