Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже твоє життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось.
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж – за мене вдвоє
нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь.
Я є добро. А ти – труха і тлінь.
А спільне в нас – що в’язні ми обоє,
дверей обабоки. Ти там, я – тут.
Нас порізнили мури, як статут.