Цитаты из книг автора «Василь Стус»

Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав ані не долюбив. І не жив. І не жаль.

Нерозпізнанне місто дороге відкрилося колючим скалком щастя. І знов старі наринули напасті здушили горло, кругле і туге. Дивись, дивись – за муром цим рудим, за другим, п’ятим, може, й сотим муром дрімучий Київ – здибився буй-туром: лукавим косить оком і незлим. Святошин там – якраз дивись на ріг в той кут глухий, де вартовий ступає. І день постав, на підлікті спинає охлялого по зазубнях доріг. Ану ж, як сосни рурами гудуть, жбурнувши в небо крони величезні! Не пустять мури. Надто вже грубезні і швидше вб’ють, ніж пустять. Швидше – вб’ють.

Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось. Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пойнялось моє недужне. Ти ж – за мене вдвоє нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь. Я є добро. А ти – труха і тлінь. А спільне в нас – що в’язні ми обоє, дверей обабоки. Ти там, я – тут. Нас порізнили мури, як статут.

* * *   Отак живу: як мавпа серед мавп чолом прогрішним із тавром зажури все б'юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, у них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука — сліпорожденним розумом збагнуть: ти в цьому світі – лиш кавалок муки, отерплий і розріджений, мов ртуть.

Василь Стус Зимові дерева Перший розділ * * *

Їм ніби подобається не помічати

та небо, зловлене у витишений Дніпро,

Окрилля хвиль – неначе гуси білі!

Винишпорюй, аби збагнути Забрезклу мудрість мімікрій.

Ходімо, розпачу мій підосінений,