«Панна квітів» читать онлайн книгу 📙 автора Валерій Шевчук на MyBook.ru
Панна квітів

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Премиум

4 
(6 оценок)

Панна квітів

168 печатных страниц

Время чтения ≈ 5ч

2016 год

12+

По подписке
549 руб.

Доступ ко всем книгам и аудиокнигам от 1 месяца

Первые 14 дней бесплатно
Оцените книгу
О книге

«Панна квітів» Валерія Шевчука – це збірка казок, для яких характерна філософсько-притчева тональність***. Автор возвеличує традиційні моральні цінності і перемогу добра над злом. Найвідомішими творами автора є «Дім на горі», «Три листки за вікном», «Тіні зникомі», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечір святої осені», «Крик півня на світанку», «Долина джерел», «Тепла осінь», «Двоє на березі» тощо. Валерій Шевчук – український письменник-шістдесятник, майстер історичної, психологічної та химерної прози.

читайте онлайн полную версию книги «Панна квітів» автора Валерій Шевчук на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Панна квітів» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация
Объем: 
303095
Год издания: 
2016
Дата поступления: 
14 января 2023
Время на чтение: 
5 ч.

Frau_Irina

Оценил книгу

В один из походов в детстве в библиотеку, глаз мой пал на эту книгу. У меня была система: сначала я перечитала все книги с иллюстрациями, а за неимением выбора, начала читать те, что без. Это так замечательно, что можно не только самой фантазировать, а и подолгу разглядывать плоды труда художника! "Панна квітів" была проиллюстрирована и даже обложкой своей звала меня и искушала.

Сказок на тот момент я прочитала немало! У меня была любимая серия сказок народов мира. Но когда читаешь однотипную литературу, начинаешь прослеживать закономерность. Захотелось свежих идей. И их я нашла сполна в  Шевчука. Более странных сказок я в своей жизни не читала. Шевчук написал их в соавторстве с дочерьми. И на самом деле, читая сказки поневоле ловишь себя на мысли, что такие сюжетные ходы не мог полностью спланировать взрослый. События и поведение, персонажи всё такое не от мира сего, что реально напоминает период в развития ребёнка, когда он начинает сочинять истории. Взрослому такие фантазии вызывают только удивление. Удивлялась и я, ведь сказки показались мне слегка с дуба рухнувшими. А иллюстрации только подливали масла в огонь. Они настолько дивные, странные, своеобразные, что так и притягивают взгляд. Художница Ольга Рубина. Поискала ещё её работы, их оказалось не так уж много. Несколько книг проиллюстрированы для украинского издательства Веселка.

Сказки не переводились на русский. Шёл 1990 год, не самый удачный для издательского дела. Мне было бы интересно почитать их с детьми чьими-то, из-за неимения своих, чтобы увидеть их реакцию: какие мысли, какие эмоции, какие вопросы вызывают эти сказки у них? Хоть истории и странные, они очень поучительные. В сюжетах присутствует философская составляющая. Есть вопросы, на которые ты как взрослый человек, дал себе ответ. А как бы ответили дети? Моя сестра в детстве тоже прочитала эти сказки, решение приняла тоже из-за иллюстраций. Мы никогда не обсуждали книгу. Недавно купила она себе это оригинальное первое издание. Хвастаясь мне, просила: "Скажи же ведь, странные сказки?"

30 ноября 2021
LiveLib

Поделиться

xpywuk

Оценил книгу

Одна з тих книжок, до яких не раз поверталася... і ще певне, не раз повернуся.
Вперше вона мені втрапила до рук десь у другому чи третьому класі - я її брала в бібліотеці. Запамятався настрій - світлий сум і обкладинка. Потім перечитувала студенткою. Потім роздобула собі в букіністів цю чудову зелену книжку, з дівчинкоюю на палітурці, знову перечитала.
Як же ж гарно! Це саме ті казки, що зачаровують. І не так сюжетом, як оповіддю. Вони притчево-повчальні, але без нав'язливої дидактики. А ще - в них багато барв, кольорів, запахів, відчуттів.
Навіть не знаю, з чим порівняти її. В моїй особистій добірці "Панна квітів" стоїть біля творів Вінграновського та Близнеця.

Моя улюблена казка в цій збірці - "Чотири сестри".

17 июня 2016
LiveLib

Поделиться

ТРЕТЯ БІГУНЦЕВА КАЗКА – Це було в одному лісі, де я жив раніше, – сказав Бігунець, – На узліссі текла річка, та така широка, що не можна було й перейти… – Це був Дніпро? – спитала Золота Жінка. – Це був Дніпро, – сказав Бігунець, – Один Зайчик тікав від Лисиці, і вже не було йому куди втікати, тільки через міст. А той міст був прив'язаний за мотузки. Біг Заєць уже по мосту, коли до нього Лисиця тільки добиралася… – Це якийсь дуже кумедний міст на мотузках, – сказала Золота Жінка. – Авжеж, бо це казковий міст, – сказав Бігунець, – Так от, якби злякався Заєць, то побіг би геть, а Лисиця його догнала б. Але він не злякався. Він не побіг, а спинився. «Гей ти, Лисице, – закричав він, – коли ступиш на міст, я розв'яжу мотузки, міст захитається і ти впадеш у річку і втопишся!..» – А хіба він справді не міг розв'язати мотузків? – спитала Золота Жінка. – Ну звісно, не міг. Вони були не для заячих лап. Все-таки тримали цілого моста і мали бути туго зав'язані. – І Лисиця злякалася? – Злякалася й повернула назад. А Заєць пішов своєю дорогою, сказавши собі те, що я завжди кажу: «Не треба нікого боятися!» Золота Жінка всміхнулася й погладила Бігунця по голівці. І від того дотику волосся його заблищало, заясніло і стало зовсім золоте. – Я хотіла б мати сина такого, як ти! – сказала Золота Жінка. – А я хотів би, щоб у мене була така мама, як ви, – сказав тихесенько Бігунець і захоплено подивився на Сонце, – Знаєте, я ніколи не бачив своєї мами. Може, в мене її не було? Я живу на землі так довго, часом мені здається, що моя мама – якесь дерево чи роса… Може так бути? Золота Жінка не відповіла. Сиділа задумано й дивилася туди, де топилася в м'якому сутінку земля. І був там у цей мент вечір, і золотилися води, і спалахували ясним сяйвом шибки, а дерева примовкли і нерушно завмирали – все готувалося на землі до спочинку. – Ні,– сказала Золота Жінка, – Коли б я тебе взяла за сина, ти мусив би назавжди лишитись у цьому палаці. А ти потрібен на землі. Вона встала, аж хрумкнули в неї кісточки в колінах, і повільно пішла по сходах. – Я дуже втомилася, – сказала вона, – Але зараз я ви несу тобі сонячної води. Вона винесла золоту осяйну гарбузку, віддала її Бігунцеві і поцілувала його в лоба. Тоді повернулася, повільно-повільно пішла по сходах, а за якийсь час впливла у відчинені двері, які так само повільно й урочисто за нею зачинилися. Відтак темрява впала на світ, і Бігунець аж очі протер, щоб роздивитися. Біля нього яскраво світилася золота гарбузка, і була вона як зірка. Бігунець пішов по одній із стежок, що була як права рука сонячного палацу, і ті, хто дивився в цей час із землі в небо, казали: «Дивіться, зірочка рухається!»
9 июня 2017

Поделиться

Автор книги