Отзывы на книги автора «Валеріан Підмогильний»

Перш за все хочу обуритися з приводу того, що хтось додав цю книгу у перелік "Дитячі книги" (як зазначено на цьому сайті). Насправді повість дуже доросла, в ній порушено проблеми, які не можуть бути дитячими, близькими та зрозумілими малечі, - теми кохання, вірності, людяності та підступності. Саме ці проблеми хвилюють героїв, а разом із ними й читачів, а сценою дії стає людська душа.
Автор удається до препарування почуття кохання з біологічної точки зору (недарма один із героїв - учений-біолог, та й неозброєним оком помітне засилля біологічної термінології у творі). З іншого боку його турбує психологічний аспект кохання (почуття справді щирого, взаємного, на яке так чекає Марта). Проте виявляється, що кохання - то не тільки красиві слова та квіти, а ще й якась особлива "хімія", яка відбувається у людському єстві. І не важливо, який надворі час - спокійний чи сповнений революційних перетворень - кохання вічне.
Виявляється, що кохання - не завжди щастя. Воно може призвести й до гірких сліз. Бо люди (а не кохання) часом жорстокі.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Прежде всего хочу возмутиться по поводу того, что кто-то добавил эту книгу в перечень "Детские книги" (как указано на этом сайте). На самом деле повесть очень взрослая, в ней затронуты проблемы, которые не могут быть детскими, близкими и понятными для малышей - темы любви, верности, человечности и коварства. Именно эти проблемы волнуют героев, а вместе с ними и читателей, а сценой действия становится человеческая душа.
Автор прибегает к препарированию чувства любви с биологической точки зрения (недаром один из героев - ученый-биолог, и невооруженным глазом заметно засилье биологической терминологии в произведении). С другой стороны его беспокоит психологический аспект любви (чувства искреннего, взаимного, которое так ждет Марта). Однако оказывается, что любовь - это не только красивые слова и цветы, но и какая-то особая «химия», которая происходит в человеческом естестве. И не важно, какой на дворе время - спокойное или полное революционных преобразований - любовь вечная.
Оказывается, что любовь - не всегда счастье. Она может привести и к горьким слезам. Потому что люди (а не любовь) порой жестоки.

(6)
Чужі драми завжди здаються трохи банальними...(с)

Цей роман надзвичайний! Він читається дуже легко, недивлячись на те, що він таки не "невеличкий". Історія дівчини Марти вкладається в єдини старий вислів "поматросил и бросил", банальна історія про дівчину, яку звів нерозумний хлопець. Але ні, все не так просто і сухо, і Підмогильний за допомогою свого слова, таланту розповів нам про страшну руїну, що сталася у житті чарівної, мрійливої дівчини Марти.
Все йде в її житті добре: вона красива, молода дівчина, повна сил та мрій, має роботу, житло, хоч і сирота, але дбає про себе, має багато прихильників, але живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї в гості навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину, або коханку, але жодного з них Марта, як чесна дівчина не підпускає. І ось, в це спокійне розмірене життя вривається нове почуття - пристрать, яке Марта плутає з коханням. Вчений Славенко, раціоналіст, людина обмеженого розуму, як його потім охарактеризує Льова. Він горить своєю науковою роботою, і тільки вона є важливою. Але він піддався чуттєвості, і закохався в Марту. Вона відповіла на його поклик, чим поклала початок кінцю свого спокійного життя. Вона відчувала, що їх звязок не кохання, не щирий, але не могла опиратися цьому. На щастя, все в житті не справжнє має свій кінець, і так трапилось з Мартою. Доля наче хотіла змцнити її, розірвати ці непотрібні кандали марного кохання, нудної праці. За дуже короткий срок Марта пройшла випробування підлістю, зрадою, жорстокістю людей. Вона була морально знищена, занепала духом, пішла хибним шляхом. Світ для неї перестав існувати, вона усвідомлювала себе, як єдино справжню. Але очистившись горем від бруду, автор подає нам в кінці образ нового сонця, дня, який піднімається із середини - надія на нове життя.

Все почате з помилок завжди має згубний кінець для справи.

Твір європейського масштабу...для багаторазового прочитання..
поєднує в собі безліч протиставлень, які зразу і не побачиш. Зокрема добро і зло, старе і нове...Це роман, над яким потрібно думати. Сам Осьмачка його називає повістю, але дослідники наголошують, що він має романне мислення, тому, "Старший боярин" класифікують як роман. До речі, єдиний роман його, де немає пекла..
Він насичений етнографізмом, пристрастю, міфичними легендами, демонічними уявленнями про світ,тугою за патріархальним устроєм.
Коли вперше читаєш роман, то він захоплює тебе своєю чарівністю, міфічністю, сюжетом, мовою, яка у Тодося Осьмачки дійсно співоча і чарівна. Особливо захоплюють описи природи, які противставляются тій тривозі та життєвим негараздам героїв. Коли вичитуєш цю гармонію в рядках, думаєш, хіба можливо, щоб такі негаразди дійсно траплялися в житті..

Видно було, як красувалися жита і стояли густі зелені пшениці, над якими звисали кібці й дзвеніли жайворонки. А їм знизу здавленою луною відповідали перепелиці хававканням... Дикі качки та лиски з польових озер криком. І лисиці, скликаючи лисенят гавкітливим лящанням... А бджоли, оси і джмелі тягли через поля свою окрему, гостру і тужливу прекрасну мелодію, і теплішу, і яснішу за сонячне гаряче проміння. І здавалося, що то над українськими полями гудуть луни від тих дзвонів, що в давніх давнах прогомоніли з усіх земних церков на радощі людям у великі свята.

Тодось Осьмачка сумує за старим укладом життя, тим патріархальним, де була родина, сім'я, не було ворожнеч..він ідеалізує село, представляє його ідеальним і водночас показує його руйнацію...митцям на зламі столітть боляче це було спостерігати, оскільки вони ще знали те село, якого не знаємо вже ми..і дійсно, інколи сумно, що про співочість, красу українського слова ми можемо дізнатися лише з книжок..
Коли читаєш роман вперше, то дійсно відчуваеш естетичну насолоду, відчуваєш, як мозок намагається вихопити деталі, зрозуміти, зв'язати все докупи. Але так можливо лише при детальному та уважному прочитанню вдруге..
Надзвичайно цікаво аналізувати цей твір. Відчуваєш, як дійсно відкриваються таємниці тексту і відчуваєш від цього насолоду..
Що дійсно вперше впадає в око, так це відчуття головного героя Гордія себе у світі..схоже з відчуттям людини Камю і Сартра із "Стороннього" та "Нудоти"..

Він відчув безодню світову як продовження тієї пустки життєвої, серед якої його маленьке серце билося тривогою, чуючи свою приреченість, мабуть, їй, уже світовій пустелі.

Деякі з дослідників вказують на міфічність у стилі Гоголя, що цей міф про Маркура Пупаня схожий з гоголівським..
Дійсно, надзвичайно цікаво поринати у казковий та ідеальний світ, створений Тодосем Осьмачкою. Хочу ще раз прочитати твір уважніше, бо при першому прочитанні багато деталей не запам'яталися..

Продолжаю знакомство с украинской классикой и уже полюбившемся автором. Но, увы, эта история не задела так как Валерьян Пидмогильный - Місто . В центре повествования девушка Марта с который мы сразу не сошлись характерами. Мне она показалась довольно противной в том плане что она сама не знала чего хочет, бесилась, и бесила окружающих. Очень не понравилась ее френдзона с Левой. Окей, он понимал что она его не полюбит, ему просто хотелось с ней общаться. Окей, она тоже ему ничего не обещала, но зачем же вести себя так по скотски? Хорошо, Лева как бы тоже мог ее послать и не приходить больше. Но в финале он единственный кто ей помог. Хотя с таким отношениям и не должен был.
Лева решает познакомить Марту со знакомым врачом и биохимиком Юрием, надеясь, что из них получится хорошая пара. Но Юрий до ужаса прагматичный, патриархальный, он называет слуг "шутливо" рабами, он спит со служанкой и говорит что она "помогает науке", ведь имея разрядку у него всегда хороший настрой на работу. Юрий занимался наукой, праведным делом как он считал, но оставаясь при этом той еще свиньей.
Юрий влюбляется в Марту, Марта отвечает взаимностью, дело идет к свадьбе, но неожиданно Юрий понимает что любовь это вздор и женится нужно по расчету. Он вбивает идею того что их отношения не уникальны и глупы Марте, и та первая его бросает. Юрий успешно женится на дочери состоятельного друга-врача. Все этим крайне довольны. А Марта в отчаянии остается одна, без работы, без квартиры. Только Левко приходит ей на помощь.
Книга эмоциональная, тебя бомбит от рассуждений мужчин, их жестокости и прагматичности. История сильная, но она не впечатлила так как Місто.

Вже не вперше, коли читаю твори письменників «розстріляного відродження», ловлю себе на думці, що якби не репресії, якби замість отих кількох грам свинцю їм дали перо, то ми мали б сьогодні вже не одного нобелівського лауреата з літератури. Але це лише думки. А Підмогильний, як завжди, на висоті. Він майстер зробити з банального сюжету, так званого  «любовного трикутника», хорошу драму людського життя. Заглянути всередину кожного героя, змалювати їхній внутрішній світ зіткнути  протилежності, з боку ще поставити героя-другого з альтернативним світоглядом, і подивитись що ж з того вийде. Мені у творі чомусь було багато алюзій до інших авторів і творів. Принцип мислення Юрія Славенка  з його поясненням всього через науку чимось нагадує мислення капітана з «Морського вовка» Дж. Лондона, а сама проблематика і драма роману мені стійко асоціюється з «Анною Кареніною» Л. Толстого.