Читать книгу «Ярославна» онлайн полностью📖 — Валентина Чемериса — MyBook.
image
cover

Валентин Чемерис
Ярославна
Роман-есе

Перед мовою – передмова
Двадцять рядків, що принесли безсмертя

Ти ідеш ходою плавною.

Вабить встрічного врода твоя.

– Як звати тебе?

– Ярославна.

Почекай, Ярославно моя.

Хіба серце не можу віддати я

Тій, що сонцем ясним осяйна.

Біля тебе завжди Ярославія -

Давньоруська твоя сторона.

Л. Ошанін[1]

…У єгиптян часів фараонів була Нефертіті, пізніше – Клеопатра, давні греки мали Таїс, Аспасію, Сафо, римляни – Лукрецію, французи – Жанну д’Арк, Луїзу Жермену де Сталь, Жорж Санд, Коко Шанель, грузини – Тамару, росіяни – бояриню Морозову, поляки – Марію Кюрі, англійці – Агату Крісті, євреї – Голду Меїр, шведи – Астрід Ліндгрен, індійці – Індіру Ганді (цей список можна ще і ще продовжувати), а ми?…

Скільки рядків їй присвячено в поемі? Всього лише двадцять.

Прозою. (В поетичних переспівах і перекладах поетів різних епох і країн завжди виходить трохи більше).

І – така принадність, такі почуття!

Двадцять рядків і – найчарівніший жіночий образ у світовій літературі.

Можливо тому, що вона – дивовижно-фантастична жінка!

Земна і неземна.

Реальна і міфічна.

Чи талан такий виявився в автора поеми, чи вона такою виявилася?

Двадцять рядків – всього лише двадцять рядків! – і – безсмертя. Нікому не відомої до того, не знаної нікому жони удільного руського князя, який стільки натворив похибок через свій невгамовний характер, що врешті-решт його й прославили.

Чотири абзаци.

Двадцять рядків прозою. Із 504 рядків «Слова».

Всього лише плач-тужіння з фортечної стіни якогось там заштатного Путивля в прадавній сіверській землі, язичницьке звертання до природних сил – до Вітру, Сонця, до Дніпра-Славутиця. І замовляння виявили свою магічну силу, і вже любов рятує коханого, вже «Ігорю-князю Бог путь вказує із землі Половецької в землю Руську…»

Чотири абзаци.

Двадцять рядків прозою… Із 504 рядків «Слова».

І вже вона – жона удільного князя міжусобної Русі, яку терзали розбрати між своїми – один з найпоетичніших персонажів поеми. Це в ній, писатимуть, автор втілив ідеал руської жінки XII ст. У ньому майже немає класових ознак – вона й була княгинею, – а тому він майже не відрізняється від народного.

У поемі вона перш за все жона, яка сумує-тужить за мужем своїм – за словами знавців Давньої Русі, «лірична, пісенна руська жінка». І в той же час вона втілює «стихію людського жалю», висловлює не тільки особисту скорботу, але й турботу про воїнів мужа.

Давній Єгипет уявлявся сусіднім народам таємничою країною магів і чародіїв. А життя самих єгиптян було переповнене вірою в чудесне, магія відігравала велику роль як в релігійному культі, так і в повсякденному житті. А покровителькою єгипетської магії була Ісіда, «сильна чарами» – таким був один з її епітетів.

В устах Ісіди був «подих життя», адже слово, мовлене нею, знищувало хвороби… Звідтоді й по сьогодні в устах жіночих – подих життя, а слово, мовлене ними, воскрешає з небуття, надихає до життя.

Так було, так є і так буде завжди.

І слово Ярославни – теж воскресило Ігоря.

В історії Русі відомі дві цариці Романівни і п’ять Ярославн – королев і цариць.

У ті часи батьківське ім’я – чи, як ми кажемо, по батькові, – важило для жінок більше, як їхнє власне.

Серед 136312 слів (не рахуючи тих, що подаються як пояснення, а таких десятки й десятки тисяч) одинадцяти-томного словника української мови, є одне притягально-колоритне, дещо аж загрозливо-наступальне, викличне слово – ЯРИЙ.

Воно має кілька значень: який народжується весною, молодий.

Те саме, що яскравий. Який виражає сильний гнів, лютий. Сповнений гніву й обурення. (Всеволод у «Слові» названий ярим туром). Палкий, пристрасний. Надмірний у своєму вияві.

Дуже сильний.

Прислівник до ярий – яро.

І вже й зовсім близько – яросливий, те саме, що ярий, яросний.

(У слов’ян корінь яр означав ще й виявлення ідеї родючості, перш за все весняного, сексуального буйства. Звідси й ім’я одного з божеств весни – Ярило).

Так ось від цього, ще слов’янського, давньоруського слова ЯРИЙ (ЯР, ЯРО) і слова СЛАВА і походить чоловіче ім’я Ярослав. Що означало – ярий, яросний і славний. Ім’я у ті часи княже, не для простолюдинів – Боже борони холопу чи смерду назвати цим ім’ям свого сина!

У ті часи батькове ім’я могло стати й ім’ям власним. Хоча власного жіночого імені Ярославна немає, а є – Ярослава.

Наша героїня, не будучи Ярославою, але народжена від батька Ярослава, назавжди-навіки стала Ярославною.

І хай Русь знає ще чотирьох (крім неї) Ярославн, які стали королевами і царицями в різних царствах і королівствах, але вони знані в першу чергу по особистих іменах – Анна, Єлизавета, Анастасія і Агата, – і тільки одна, наче втративши власне ім’я Єфросинія, – увійшла в історію як Ярославна.

Єдина і неповторна, інших таких світ білий не знає.

Та інших таких і немає.

Отчим її ім’ям – Ярославна, – стали на Русі називати жінок узагалі. І досить вимовити його, як уже й зрозуміло, про кого йдеться.

Про Ярославн. Жінок наших. Матерів, дружин, сестер, кращих із кращих. (Хоча всі жінки – кращі з кращих). Вірних у любові, захисниць і рятувальниць наших.

І стверджую це всупереч (наперекір!) популярному російському естрадному шлягерку, у якому співачка, ничтоже сумняшеся, заявляє, що «Все бабы – стервы!»

Так-таки і стверджує своїм прекрасним голосом (причому – рефреном): «Все бабы – стервы». І – баста. Все!

Пісенька ця має успіх, часто виконується на естраді, лунає з приймачів та з екранів телевізорів. І все ж нам чомусь здається, що не всі жінки – «бабы стервы». Є серед них і Ярославни. І їх – більшість. Бо якщо їх буде меншість – світ людський може й не втриматися. А він тримається. Виходить-таки, Ярославн у нас більше. А про шлягер той… Так і хочеться нагадати їм вислів з Євангелія: «Отче! Прости їм, бо не відають, що творять».

Найславетнішими Ярославнами на Русі називали дочок Ярослава Мудрого, великого Київського князя, і Ярослава Осмомисла, князя Галицького.

Анна, Єлизавета, Анастасія і Агата – дочки Ярослава Мудрого стали європейськими королевами у Франції, Норвегії, Угорщині і Польщі.

Усі вони по батькові були Ярославнами, хоча мали, звісно, і свої власні імена.

Анна Ярославна вийшла заміж за короля Франції Генріха І. У Франції вона стала відома як Анна Руська або Анна Київська. У французькому місті Санліс встановлено пам’ятник, присвячений Анні Ярославні.[2]

Єлизавета Ярославна стала жоною норвезького короля Харальда Суворого і любов Харальда до Ярославни – а він її безмежно любив! – не одне століття надихала поетів європейської Півночі (хоча б сага про Харальда Сігурдарсона «Харальд Хоробрий і Єлизавета Ярославна»).

Анастасія Ярославна була жоною короля Угорщини Антраша І. В Угорщині, як і у Франції, є пам’ятник, присвячений Ярославні – Анастасії.

Агата Ярославна вийшла заміж за Едуарда Вигнаника, спадкоємця престолу Англії. Це друга версія. За першою вона була королевою Польщі.

Французькі принци і в наші дні вважають за честь зазначити спорідненість із «Домом Ярослава Мудрого». Вже у XXI столітті французького принца Шарля-Філіппа Орлеанського представляють 37-м потомком дочки київського князя Ярослава Мудрого королеви Франції Анни Ярославни. Така спорідненість дає йому право формально вважатися одним із законних претендентів на французький престол.

Отже, Русь дала Європі чотирьох королев і відповідно чотири королівських доми, представники яких багато століть керували західною частиною Євразії.

І нарешті, п’ята Ярославна,[3] дочка галицького князя Ярослава Осмомисла і жона новгород-сіверського князя Ігоря – відомою вона стала лише XVIII ст., як Мусін-Пушкін вперше видрукував «Слово о полку Ігоревім».

Їй теж стоїть пам’ятник.

Ба, навіть два.

А якщо вже рахувати загалом, то – три.

В Україні.

Один в Путивлі, на валах якого вона співала й плакала, другий – в Новгород-Сіверську, куди її молоденькою галицькою княгинею було віддано заміж.

Третім пам’ятником їй стало знамените «Слово о полку Ігоревім».

Хоча, якщо бути справедливим, то першим стало якраз «Слово о полку Ігоревім», два інші з’являться потім.

А ще вона – легендарна зигзиця, чайка-жалібниця, чайка-удовиця.

Яка в сивій минувшині стала символом і з реальної жінки перетворилася на легенду, передання віків давно минулих.

А що таке легенда? Народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, ОПОВИТЕ КАЗКОВІСТЮ, ФАНТАСТИКОЮ (виділення моє – В.Ч.).

Або: вигадка, прикрашена розповідь про що-небудь.

Або: що-небудь вигадане, примарне.

Або: той, який своєю незвичайністю викликає багато легенд… О, це вже ближче до історичної правди у нашому випадку. Так була вона насправді, легендарна Ярославна із легендарної Ярославії-Русі? Була, а чи то все… легенда?

Її життя і справді схоже на легенду. Але – реальну і правдиву. Хоч дещо в ній є і казкове, і фантастичне.

Україна, починаючи з Київської Русі, не бідна на славне жіноцтво – на всіх рівнях її життя. Видатних українок у нас хоч і менше (на жаль, значно і значно) за видатних українців-чоловіків, – та все ж маємо чим пишатися.

Загляньмо в ті чи ті довідники популярної серії «Сто великих (видатних) українців». Представниці прекрасної половини там займають достойне місце.

Княгиня Ольга та королева Анна Ярославна – чи не єдині українки, які були при верховній владі. І досить успішно там верховодили – одна вдома, друга у Франції. Знай наших!

Але цими двома славетними іменами видатне жіноцтво України не вичерпується.

Після княгині Ольги другою нашою знаменитою краянкою була Олена. Теж княгиня. І навіть якийсь час була царицею Московською. Олена Глинська, мати Івана Грозного (Іоанна IV), родом з-під Полтави.

Законна дружина великого князя Московського Василія ІІІ, який довго очікував спадкоємця, але жінка виявилася безплідною. Спадкоємця – та ще якого! – народила йому Олена Глинська, на 29 років молодша за князя. Її – недоброзичливці та заздрісники – називали «бусурманкою» (вона мала литовське і татарське коріння).

Литовський князь Вітовт свого часу подарував її предкам Полтаву та Глинськ. (Звідти й прізвище – Глинські).

Найвідомішим з Глинських був князь Михайло Львович, великий любитель пригод, авантюрист, талановитий воєначальник і дипломат, якого знала вся Європа. І вона, Олена, яка в молодому віці перебралася до Москви, стала у білокам’яній «духовною дочкою» митрополита. Там «бусурманка» зачарувала князя своєю вродою. І не тільки. Літописи про неї писали:

«Вона була молодшою за государя на 29 літ, своєю освітою і вродою різко виділялася із середовища руських жінок. Олена була на диво гарна: струнка, жвава, граційна, з дивовижно-тонкими і правильними рисами обличчя. 47-літній Василій III так був зачарований дівчиною, що став робити кроки для того, аби розлучитися з першою жінкою Соломонією».

Великий князь згідно з церковним уставом не мав права брати другий шлюб. Але він заслав бездітну дружину до монастиря і пішов під вінець з «бусурманкою». Це під її впливом він став переймати деякі європейські звичаї і навіть поголив бороду.

Року 1530 в княжому сімействі народився хлопчик. Потім ще один. Але великий князь недовго радувався – застудився на ловах, трохи похворів і помер. Як тоді казали, преставився.

Як вважає історик Пушкарьова, «За п’ять років свого регентства Глинська встигла зробити стільки, скільки не кожний чоловік-правитель зміг би зробити за десятиліття».

А ще Олена провела грошову реформу і ввела в обіг нову монету – копійку.

Але… Всім не догодиш. Брат Василія ІІІ підняв заколот. І хоч його схопили і запроторили в підземелля, та пізно. Деякі князі й бояри встигли зробити своє. У 1538 році княгиня Ольга – їй було лише 30 років – несподівано померла. І померла в страшних муках і конвульсіях. Ходила яса, що її отруїли…

Через 400 років по її загибелі був відкритий родовий некрополь московської великокняжої сім’ї у Вознесенському соборі Кремля. Судово-медичні експерти навіть змогли відновити лице великої княгині – вона справді виявилася, як літописці писали, «на диво гарна», з тонкими, витонченими і правильними рисами обличчя.

Тоді ж хімічний аналіз допоміг встановити причину загибелі Олени Василівни: велику княгиню отруїли солями ртуті…

Роксолана (Анастасія Гаврилівна Лісівська) була дружиною турецького султана Сулеймана Пишного. В Туреччині – Хурем-султан, «султанша, яка посміхається». Сорок років правила Османською імперією – фантастика! На таке тільки вони здатні, українки – ставши рабинею, потім стати султаншею і вознестися на османський Олімп!

Загляньмо до XVI–XX століття. Галшка Гулевичівна, Раїна Могиляка, Марія Заньковецька, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Соломія Крушельницька… Ба, ба, Голда Меїр, прем’єр-міністр Ізраїлю, народилася і виросла в Україні, українка хоч і не етнічна, але за походженням.

У селі Гавронці – Диканька, Полтавщина, – народилася Марія Башкирцева, яка постійно жила у Франції. Її картини і досі ваблять до себе і хвилюють. У Парижі було видано її «Щоденник» (1000 сторінок!), що розійшовся по всій Європі великим накладом.

Колись у Люксембурзькій галереї в Парижі стояла алегорична скульптура «Безсмертя»: молодий геній помирає біля ніг янгола смерті, в руці він тримає розгорнутий сувій з переліком незвичайних художників, які передчасно зійшли в могилу. Серед них і ймення Марії Башкирцевої, родом із Полтавщини.

У самій Полтаві наприкінці позаминулого століття народилася Віра Шевченко, в заміжжі – Холодна, легендарна актриса німого кіно…

Наталія Ужвій, Оксана Петрусенко, Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Олена Теліга… Сюди можна додати ще з десяток імен (як на чиє переконання), зокрема актрис чи спортсменок. Аж до Лариси Латиніної, єдиної у світі володарки 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових), вона – восьмикратна чемпіонка світу, багаторазова чемпіонка Європи і СРСР.

Чи до Яни Клочкової, п’ятикратної чемпіонки світу з плавання, красуні…

До речі, про красунь. Можна багато наводити висловлювань іноземців, які відвідали Україну, і вони в один голос скажуть: українки – одні з найвродливіших жінок світу. (Хоч мене тут можуть звинуватити в… націоналізмі, але все одно ризикну вигукнути: так! Саме так!)

«Краса… порятує світ» – сказав у своєму романі Федір Достоєвський устами блаженного героя. І додав: «Це – страшна сила!»

І це справді так, і слова «Краса – страшна сила!» можна назвати сакральними.

Українські красуні починають (ці рядки пишуться у 2010 році) завойовувати світ. Своєю вродою незвичайною і чарівною. (Ні-ні, націоналізмом тут з боку автора і не пахне, бо це справді так!)

Лідер серед українських красунь по везучості та винахідливості в подальшому житті – Олександра Ніколаєнко. Ставши «Міс Україна – 2001», представляла країну на всесвітньому конкурсі краси, де познайомилась (куй залізо, поки гаряче, краса не вічна, як і молодість, вона швидко минає) з мільйонером і… І вийшла за нього заміж – браво! Тепер Олександра все робить, аби привабити увагу сильних світу цього до України в цілому.

Марися Горобець завоювала корону Міss Model of the Planet, який відбувся у 2006 році в Афінах.

Діана Ходаковська у 23 роки завоювала титул і корону першої віце-королеви світу на міжнародному конкурсі краси «Королева світу – 2008».

Ось і цього року, коли пишуться ці рядки, відбувся національний конкурс «Міс Україна – 2010», за його корону боролися 26 конкурсанток з різних міст України. Титул «Міс Україна – 2010» разом з короною дістався одеській красуні, студентці Катерині Захарченко. Браво, пані Катерино!

Воістину, краса порятує світ!

Як і воістину правий блаженний герой Достоєвського: «Краса – страшна сила!»

Побільше б нам цієї «страшної сили». Крім краси, знаю ще одну «страшну силу», яка врятує світ – це сміх. Так, так, панове добродії, краса і сміх вже точно порятують світ! Дай нам Боже дожити до цього.

 










 



 







 



На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Ярославна», автора Валентина Чемериса. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанру «Историческая литература». Произведение затрагивает такие темы, как «современная украинская литература», «українська проза». Книга «Ярославна» была написана в 2011 и издана в 2013 году. Приятного чтения!