Мого хлопчика визнали винуватим у вбивстві! Але я – його мати, і я аж ніяк не переконана в його винуватості! Він писав мені, що не винуватий, і я вірю йому. Кому ж, як не мені, міг він висловити правду? Від кого іншого міг чекати віри своїм словам? Та є ще господь, він усе бачить, і йому все відомо.
І все ж багато дечого в нескінченному потоку доказів, разом із спогадом про перший нерозсудливий вчинок Клайда у Канзас-Сіті, примушувало її вагатися – і страхало. Чому він не зумів пояснити, що сталося з цим путів-ником? Чому не міг допомогти дівчині, якщо він так добре плаває? Чому він так поквапився до тієї таємничої міс X, хто б вона не була? Ні, звичайно, звичайно, її не примусять повірити, всупереч глибокому її переконанню, що її старший син, найнеспокійніший, але найчестолюбніший з усіх її дітей, який подавав найбільше надій, що він винен у такому злочині! Ні! Вона не може сумніватися в ньому навіть тепер. Величезним є милосердя бога живого – і чи не вчинить мати зла, повіривши злу про чадо своє, хоч якими б жахливими здавалися його помилки?