Розумні прогулянки

В наставниці собі я узяв Природу —

вчительку усіх учителів!

Леонардо да Вінчі

Сад як Всесвіт

Зима цього року видалася суворою і сніжною. Та щойно пригріло березневе сонечко, ми з онуками – Кирилком і Лізою – вирушаємо у Ботанічний сад!

– У цьому саду, дітки, чимало різних планет: Розарій, Хвойний ліс, Березовий гай, Сад магнолій, Сад бузку, Зимовий сад, Карпати, Едемський сад, Маленький Крим.

– Так багато? – дивуються діти.

– Багато, але знайомитися з ними будемо поступово: спершу навідаємося до однієї планети, а тоді перелетимо на іншу.

– То виходить, – каже Кирило, – що наші прогулянки будуть схожі на міжпланетну подорож?!

– Звісно! Ось лише часу нам знадобиться значно менше.

– А як же пригоди? – запитує онук.

– Будуть і пригоди!

– А великі відкриття?

– Неодмінно!

– А чудеса і чаклунство? – цікавиться Ліза.

– Будуть і чудеса!

– Коли ж вони почнуться, бабусю?

– Просто зараз! Адже ми заходимо в оранжерею, де цілий рік цвітуть і плодоносять тропічні рослини.

– Отут, у цій скляній будівлі під ковпаком?

– Під куполом, – уточнюю я.

Звичайне диво

Щойно ми заходимо в оранжерею, нас обволікає вологе тепло.

– Скрізь іще сніг лежить, – дивується Ліза, – а тут справжнє літо!

– На цій планеті мешкають рослини, які люблять тепло й вологу, такі, наприклад, як ці орхідеї!

– Вони схожі на великих білих метеликів! – завважує онучка.

– Справді, – погоджуюся я.

– А ці крихітні і смугасті квіти, – запитує Кирило, – теж орхідеї?

– Теж.

– І ті, схожі на черевички?

– Так.

– Скільки різних видів! – дивуються діти.

– У природі їх значно більше! Світ орхідей дуже цікавий і варто познайомитися з ним ближче.

– Дивовижні квіти! Чарівні квіти! – захоплюється Ліза.

– Поглянь, бабусю, а на цьому дереві – дині! – дивується Кирило.

– Це папайя, вона росте в Африці, ось лише там плоди, та й саме дерево, набагато більші. А в наступному залі нас чекає острів Мадагаскар, точніше, його зменшена копія.

– Які високі кактуси! – дивується Кирилко. – А інші круглі, як барильце, і на них жовті квіти.

– Занадто колюча картинка, – мовить Ліза. – Бр-р-р!

– Проте в сусідній оранжереї жодних колючок – і ціле море кольорів.

Ми входимо в зал, де у великих діжах квітнуть азалії та камелії. У кожній діжці – іншого кольору!

– Білі, рожеві, – починає перераховувати Ліза.

– А ще коралові, пурпурні й лілові, – підхоплюю я.

– Це ж справжнє чаклунство! – вигукує онучка.

– Яке ж це чаклунство, адже їх виростили люди! – заперечує Кирилко.

– Тобто, щоб створити диво, на твою думку, не треба робити нічого особливого?!

– Кирилко має рацію, – погоджуюсь я, – для цього найчастіше доводиться виконувати звичайнісіньку роботу!

Конец ознакомительного фрагмента.