Принцип невизначеності ознаменував кінець лапласівської мрії про наукову теорію, модель Усесвіту, яка була б цілком детерміністською: годі точно передбачити майбутні події, якщо неможливо точно визначити навіть сучасний стан Усесвіту! Ми поки ще можемо припустити, що існує якийсь набір законів, які цілком визначають наперед події для якоїсь надприродної істоти, котра, на відміну від нас, може спостерігати наявний стан Усесвіту, не порушуючи його. Однак такі моделі Всесвіту не надто цікаві нам, звичайним смертним. Схоже, доцільніше використовувати так званий принцип бритви Оккама й відкинути всі елементи теорії, які не мають спостережуваних проявів. Цей підхід у 1920-х роках привів Гайзенберґа, Ервіна Шредінґера й Поля Дірака до заміни ньютонівської механіки на нову теорію – квантову механіку, засновану на принципі невизначеності. У цій теорії частинки не мають окремих, чітких положень і швидкостей. Натомість у них є квантовий стан – комбінація положень і швидкостей, відомих лише в межах, які допускає принцип невизначеності.