Що я думала і чи взагалі в ті години розпуки я могла щось думати, ніколи не зможу сказати, але враз – матері не було вдома – я схопилася і так, як була, в шкільній сукенці, пішла до тебе. Ні, не сама пішла – якась невблаганна сила тягла мене до твоїх дверей; я вся тремтіла й насилу переставляла задубілі ноги. Я вже казала тобі, що й сама добре не знала, чого хотіла