Цитаты из книги «Ворошиловград»

Можливо, це й був той момент, коли потрібно було вирішувати – лишатись чи забиратися геть. І цей момент я проспав.

чутно торкаючись її грудей, щоби не збити дихання, я опускався далі, і її шкіра була цупкою й пружною, як полотнища морських прапорів, що розвівались на вітрі, вказуючи напрямок руху хмар та птахів. І далі, вистежуючи рух крові її капілярами, я торкався її ніг, крихких порцелянових колін і майже невагомих литок, торкався пальців на її ногах, цяткованих лаком, ніби рештки чайних сервізів, і знову підіймався вгору, мовби здіймаючи пісок із річкового дна. І раптом вона обернулась до мене, не розплющуючи очей, і теж обережно наштовхнулась на мене рукою, прослизнула під футболку і торкалась мене, як торкаються повітря. Посеред темряви й води, що витікала з небес, ми лежали на розбитій канапі

Однопартійці, – сказав я і віддав йому слухавку. – Номер вбити чи залишити? – поцікавився він. – Можеш убити.

є речі, важливіші за віру. Це вдячність і відповідальність

церква, не церква – але ніхто, крім тебе самого, не вирішить за тебе твої проблеми