Деякі, не втрачені (повністю), додатки

Додаток № 1

Вже досить давно не був у цьому помешканні мешканцем тривалий термін. Більший і довший, а ніж кілька годин, опісля запланованої подорожі безвісти, концентрованої особистою невдачею. Пам’ятав тільки, що всі меблі продав, окрім столу, для того щоб купувати алкоголь. Жаль було спродувати політ особистого натхнення. Тому він так і залишився стояти на своїх чотирьох ніжках, посеред порожньої кімнати, на цементній основі підлоги помешкання відлюдника алкогольної формації.

Додаток № 2

Шматок качана не міг повністю перекрити отвір в пляшці, тому лише частково і непереконливо завадив вільному витіканню горілки. Так частково і так незначуще, що він не звертав, при цьому на нього особливої прискіпливої уваги. Ретельність сконцентрувалася на вживанні алкоголю. Не досить жвавому але енергійному з єдиною вадою – таємно переконатися в зворотньому переконанні.

Додаток № 3

Запопадливість була зайвою, без неузгодженого компромісу з самим собою. На все інше: стіни, вікно, двері, одиноку лампочку на стелі і саму стелю – він не адаптував свою увагу. Тільки стіл заслуговував бути привернутим його погляду. Міцний і доволі зручний стіл. Біля нього він стояв, бо не було стільця, на який би можна присісти. Та задовольняв і такий перебіг подій. Без перебільшень не переймався зайвим ентузіазмом.

Додаток № 6

Часто-густо, для нього, це був не простий стіл. І не просто стіл. Не тільки піар своїх занедбаних можливостей репродукції творчого тіла. Не зовсім огидний і покірний клейнод-копія його довіри самому собі. Невдовзі приголомшено гавив той зламний момент несподіванки, коли жалюгідне боронить велич скуту апатією.

Ледве-ледве снував туди-сюди осуд і дарував собі потім втому, варту байдужості. Вона гулко розтікалася по звільненому від горілчаних афер, організму. Хоча раз по раз намагав знову себе гепнуть і знову по дебелому, тобто зопалу 2–3 стакана градусів, завдячувати своїй послідовності і ретельності. Тоді його переставало влаштовувати якесь там аби лихо-тихо.

Недаремно він запопадливо зробив стіл дуже стійкий(якщо під найкоротшою з ніжок знаходиться ктататник), з дуже щільної і міцної деревини. Навмисно, знав себе за давніх-давен таким, яким є, тому так скорегував майбутнє. Враз по раз, після, гепання по дебелому, хотів трощити його своїми сконцентровано стиснутими кінцівками, як верхніми так і нижніми. Просто так, а інколи вряди-годи, щоб примінить до чогось стан сп’яніння.

Стіл був ні при чому, являючись в таких випадках звичайним фантомом псевдоспротиву оточуючого. Кульгавим особистим блюзнірством відокремлював скоєне від совісних присоромлень. Стіл ніколи не був для нього нав’язливою нікчемою- шкапою, втіленого в матеріальну статику. Скоріше монументом, обеліском, навіть пихою і гордістю, бо сам спромігся його створити таким неповторним і не менш потворно відвертим.

Додаток № 4

Він не намагався бути маразматиком реінкарнації реалізму. Сповнений тепер відсутністю переконань, відчував тільки потребу в матеріальному і логічному задоволенні для свого організму. Інші незбалансовані категорії метафізичного не мали для нього принципового ідеологічного значення. Хоча і впливали на його життєві гаразди, як показник обіцянок і забобонів. Скандал схильний впасти тягарем на купу його несвідомих сварок з самим собою. Часом непоправних і часом поліпшених кривдою без суцільних провин, показником яких вряди – годи ставала поглинута горілка. Все одно не перетворився на покидька цинічного і винного обіцянкою не вживати рідин для кайфу, без сенсаційних переконливих наслідків плюндрування організму черезмірними об’ємами. Навіть дивєрсифікаційні зміни не матимуть переваги для впливу на одноразовий нерегламентований прийом вищезгаданих речовин.

Додаток № 444

Шахи знав. Усі правила гри вивчав. З маленького дитинства навички здобув. Шахи поважав і грав в них. Цю гру освоїв. Вважав, не для нестелепних хвальків вона. Розсудливих рішень потребує завжди Хоча тепер на свій манер інноваційний і розумінням здобутим сприймав їх для себе.

Маючи тимчасово шахівницю і набір фігур здобутий якимось u1089 співпляшником – другом випадково. Давненько роздивлявся своїм поглядом фігури і дошку – шахівницю. Лишень одну фігуру залишив собі на згадку і для гри з самим собою. Де і коли, і куди поділися ті що лишилися з шахівницею не пам’ятав гадки не маючи. Та й не треба йому були інші фігури разом з шахівницею. Цією одною Костик час від часу грав у шахи сам з собою. Ця фігура: король.

Головним повинен бути король. От він його і лишив. Військо можна знищити зовсім Тут воно є, а тут вже нема. Побиті всі. Король завжди залишається неушкодженим. Цілим цілісіньким і живим, і на шахівниці, а не поза нею. При будь яких закінченнях партії зіграної. Чи то мат чи то шах, чи якась остаточна позиція. Що правда кольору вже цей король замало А якого спочатку був не хотів запам’товувати Костик. Навіть зовсім без ознак належності. Не можна було останнім часом розібратися остаточно, який він – король, чорний чи білий. Брудний зробився від часу і брать до різних рук Костикових до лівої і до правої. Фарба стерлася назавжди, а покольорити свого короля Костик неповажливо не бажав. Тепер це був король без війська без кольору без шахівниці.

Та все ж король. І шахівницею тепер слугував стіл – поруч. Видавав він тепер клітинкою шаховою, теж до речі безколірною. Костик ставив короля на стіл – це був перший і останні й хід. Так закінчував партію відразу. Супротивника відсутність не впливала особливо не перебіг партії, а також на результат. Він завжди був одним і тим же. Перемога незаперечна і остаточна. Виграш одним вдали ходом. Завжди одним і тим же. Звитяги не потрібні наміри коли Костик розміщує лише одну фігуру на шахівниці з однієї клітини. Відразу незаперечний переможець, бо один і сам собі не супротивник.

Даремно говорять, що один в полі не воїн. Не воїн це правда – він відразу переможець. Коли дійсно один – однісінький. Отак розважався Костик іноді грою в шахи. Зберігав короля в аптечці першої допомоги. В надійному місці і безпечному Розважався тільки не приймав як необхідність для запозичення в життя Така гра нова.

Додаток № 5

Відкрив очі і подивився… побачив – не народився! Мене нема! Чому?! Я мав народитися. (див дод. № 8)Чекав… так повинно було бути. Все так. Навіщо я відкрив очі? Краще цього не робити мені. Тоді б я не був не народжений. А тепер? Я мав народитися. Я знав. Тому і відкрив очі. Я мав бути. А тепер мене нема. Чому?

Замість народження отримав відсутність. Невже я сам себе обманював і тільки хотів так. Хотів бути, а не бачити, що мене нема. Бачити, хотіти і не народитися. Навіщо я відкрив очі? Якби ні – знав себе народженим і жив. Звичайно жив би. Тепер все інакше – я не народився. Нічого не вдієш, не можна, бо не бачу себе… закрити очі і жити далі? А може закрити очі і мати змогу ще спробувати народитися насправді?

Додаток № 6

Продають ділянки на Місяці, Марсі і так далі. Все законно оформлено і підставно. Площини. Поверхні планеті на продаж Костик знав про це, малу вирішив перевершити їхнє. Спочатку хотів владнати, давно розпочату справу, з Сонцем. Не продавав його – роздавав усім задарма, перед цим оформив ліцензію, патент, технічний паспорт, інвентарний перелік складових зірок. Він був власником законним зірки Сонце.

Невдовзі набридло, та ще й роздавав усе. Все не лишивши собі, навіть малої дещиці. За інші зірки не брався, вважав за пройдешній етап подібне. Очікувано і сплановано розпочав нову справу. Став (теж на законних підставах) власним космічного простору безмежного. Всі справи з паперами владнав і розпочав. Торгував об’ємами невичерпними. Охочив доволі багато знайомих.

Документальне оформлення не викликало сумніву ні в кого. Навіть у контролюючих органів державних.

Доволі по прийнятній ціні продавав усім і без обмежень. Всі люди вже мали космосу вже свого простір. Не було вже на планеті Земля жодної людини, яка б не володіла космічними просторами не придбаними. Іноді продавав об’єми майже за безцінь. За найменшу за номіналом монету. Ну і що з того. Всі гроші вилучені від купівлі людьми в нього Космосу поклав на майдані посеред міста великого і пішов.

Великою купа виявилася. Всі охочі брали хто скільки міг взяти. Бійки не було, бо грошей дуже багато в купі. Ті яким до грошей байдуже, просто спостерігали. Хоча взяли нові деякі по декілька грошових одиниць в якості сувенірів. Скільки Костик не продав космічний простір не міг весь продати аж ніяк. Щоб прийти до якоїсь моралі вирішив документально визначити і остаточно цей перебіг подій, створенні ним самим. Замовив сертифікат з печаткою. В ньому було засвідчено, що все непродане ним належить самому ж Космосу. Космос вже став не абстрактним об’єктом, фізично явним. Отак Костик передав свою власність вічності. Тепер завдяки Костику Космос володів сам собою.

Додаток № 15

На початку розмови із жінками будь-якої поведінки за звичай казав:

– Подарую тобі дві відповіді. Ти їх знаєш. А запитання придумай сама. Але тільки одне.

Були різні жінки. І по різному він з ними мав щось, і якісь взаємини, і додаток до свого хотіння не мати більше нікого з них, і нічого з ними.

А про цю навіть згадав не один, а декілька разів. Один раз особливо згадав(500(п’ятсот)годин) по тому, як закінчив першу справу з нею.

Це трапилося на день Хвойди… Святковий день був тим часом в колі Людей, які знали про існування такого св’ята. Перетнувся шлях Костика цього дня з жіночкою випадково однією напрочуд приємною на зовнішній вигляд. Хоча й не жіночкою, бо ще занадто не схожа на ту, яку можна назвати цим словм. Скоріше молодичкою чи навіть особою жіночої статі що не досягла відмітки в двадцять п’ять, але вже перетнула двадцять. Хоча паспортні дані свідчили про помилку костика. Років так на десять… Тобто було вже цій особі від народження тридцять п’ять.

Почав поздоровляти натхненно і щиро. Вона відразу, без вагань, відповіла йому стійким алкогольним пахіллям своєї згоди. Можливо до пуття й не розчула привід для поздоровлень. П’яна вже була досить. Костик їй теж припав до душі. Щось близке побачила в ньому. Вподобав її собі для того щоб провести час з нею недаремно для них обох. Тоді подумав і вирішив, що даремно раніше не зустрів Її.

Від нього залежні обставини втиснули знову спомин про особливу. Пожалів навіть себе більше ніж треба було для таких випадків. Подекуди побув трохи з нею наодинці, та недовго, щоб не надокучила вдосталь. Розглянув її, як апперитив перед іншим, важливим- важливішим своєю важливістю наважений. Тому навіть хотів взяти не один стакан гранчак. Про всяк випадок. Та своєчасно схаменувся.

Другий(стакан) повернув назад. Примусив себе забути її і думки знову встановили свій раритет покірності означенням з принципом того навіщо ця жінка була тут, в цій кімнаті і з ним. Недаремно мабуть для неї оскількибула з ним, отут. Та і для нього. Тільки ця була з ним в цій кімнаті. Ніхто крім неї тут не був з інших його подружок… для іншого, крім вдоволення хіті. Взагалі.