Цитаты из книг автора «Роман Іваничук»

Відчинилася залізна брама, і під звуки барабанів аяк-капу провів козацьких послів угору сходами до кофейної кімнати. Євнух наливав терпку пахучу каву до порцелянових фільджанів і, кланяючись, розносив послам, що, порозсідавшись на міндерах, із наївною безпосередністю розглядали виноградні розписи на стінах і майстерні вітражі на маленьких шибках, притулених під самою стелею.

Турки почали своє існування із завоювань, і це найтяжча історична помилка нашого народу. Народ, що не поклав міцних основ своєї власної цивілізації, повинен бути сам із собою. Бо коли він прагне розвиватися коштом інших, тоді стається щось зовсім протилежне його бажанню: підкорені народи міцніють, панівні ж вироджуються, живучи чужим хлібом, розумом, мистецтвом

Цимбали То винахід самого арідника, а музика пекельна… Й коли недільного надвечір’я троїсті музи5ки Клима Запоточного спускалися з Пиконівського горба похилою трацькою толокою в Босню до Гаврилишиної стодоли, де їх чекали парубки в крисанях з павиним пір’ям за околичками, в сардаках з барвистими китицями під шиями, й дівки у вибиваних пацьорками кептарях та жовтогарячих опинках, – я теж, хоч іще малий, пильно приглядався до музи5к, що наближалися до молодого гурту, й те моє очікування було аж до млості солодким, бо ж ось-ось розпочнеться в стодолі або на подвір’ї біля неї буйна гульба, і то буде моє свято. Спочатку вдарить квачем по лункій песячій шкурі бубніст Іван Підлетейчук – подасть заспокійливий сигнал, що забава таки відбудеться і най парубки завчасу понишпорять у кишенях за паперовими грішми; потім затьохкає в сопілку Василь Якимишин й заморгає до дівок, мовчки запитуючи, котра з них випровадить його з боснійської видолини через Залуцький ліс на Пиконів, коли гульба закінчиться; Петро Гафії-Миколи-Дідового цигикне смичком по струнах, запевняючи публіку, що скрипка добре настроєна, – всі ці сигнали лише обіцяють мені, що музи5ки не вступляться від Гаврилишиної стодоли аж до передсвітанку, однак у цьому я переконаюся аж тоді, коли хлопці піднесуть Климові Запоточному стільчик, на який він важко всядеться, розпустить на раменах паски, опустить трапецію цимбалів майже аж до колін, візьме до рук молоточки й забігає ними по струнах, а я буду дивуватися, як йому вдається в такій шаленій дрібушечці потрапити на потрібну струну… Й коли нарешті всі струни обізвуться – то разом, то по черзі, а ще вперемішку, – тоді Климова музика запустить у рух танцюристів – спершу повільно, далі чимраз швидше і то аж так, що постаті зіллються в одне барвисте коло; крізь цимбальний содом пробиватимуться вологі трелі сопілки, скрипка краятиме душі, а бубон натовкатиме в боснійську видолину темряви, мов бриндзи в бочку, та понад всім цим забожеволіють під молоточками цимбали й видаватимуть такі бистрі звуки, що в них ледве зможуть вкластися порухи танцюристів – і вже ніхто не зуміє зупинити ні ту музику, ні той рух; з парубоцьких голів злітатимуть крисані з павами, а