Цитата из книги «Сід»

Родріго! Ворог твій, я не складу догани За вчинок, що в людей заслужує пошани; Не винувачу я, а тільки сльози ллю Від нестерпучого, пекучого жалю, Я знаю: кривдою зневажений тяжкою. Не може чесний муж не взяти чесну зброю, І хвален ти, що став із кривдником на герць. Але ж ти дав мені науку і взірець, І знаю й я тепер свій обов’язок добре. За батькове ім’я ти виступив хоробро, — І голос совісті мені тепер велить Так само сміливо за батька відплатить. Ox, нащо ж, нащо ти у тім зіткнувся бої? Чому не інший хто? Я плакала б з тобою, Я думала б: ще є на світі цім рука, Що з ніжністю мою вгріває і стиска, І легше дихати, і легше сльози лити, Коли коханий їх приходить осушити. Але ти вбив його – і вмерти маєш сам; Так честь розбурханим звеліла почуттям; Я добиватимусь, доб’юсь твого загину. Хоч знаю: і сама умру я в ту хвилину. Не думай, щоб, на чин ізважившись такий, Я піддалась жалю у пристрасті сліпій. Збороти честь мою – була б то марна праця: З тобою мушу я шляхетністю зрівняться. Мене ти гідний – так; на цю ступивши путь, Я гідною тебе, Родріго, хочу буть.