«Я переходив через ці піски багато разів, – сказав якось уночі один погонич верблюдів. – Але пустеля така велика, обрії лежать так далеко, що примушують людей почувати себе маленькими й перебувати в мовчанці».
Хлопець зрозумів, що саме хотів сказати погонич верблюдів, хоч раніше йому й не доводилося топтати ґрунт пустелі. Щоразу, коли він дивився на море або на вогонь, він міг годинами перебувати в мовчанці, не думаючи ні про що, поринаючи в безмежність і в силу стихій.