Чи чуєш? – каже тоді Шрамові гетьман. – Ніхто не розбере, чим душе низовець, поки сам себе не виявить. От же я знаю, що в сього Кирила Тура щось на душі важке лежить. Удає він із себе паливоду, а постерігав і не раз я, куди прямує сей юрода. Дивно воочію, а так воно єсть, що він тілько й живе душі спасенієм.