Мотря тихенько вийшла надвір – та трохи не омліла… Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об’юшеній кров’ю, боса, розхристана, розпатлана, – стояла й трусилася…
– Що се?… що з тобою, дочко?… чия ти?… де ти була?… звідкіля вирвалась?… – тремтячи сама всім тілом, питала Мотря дівчинку.
– Ой лишенько… бабусю… Ой… горенько тяжке… – з плачем ледве вимовляла дівчинка. – Я з хутора… розбишаки були… всіх побили… порізали… постреляли… батька… й матір… діда… бабу… дядьків… дядину… маленького братика… усіх… усіх… Одна я зосталася… одну мене не знайшли… втекла…