Найбільше Лушня розказував. Як музика, тільки поведе смичком по струнах, – і заговорять вони то зично-радісно, то журливо-плакучо, так він своїм язиком грав по людських душах. Розказує одно – всі за животи беруться та регочуться; почне друге – жаль серце, немов каменем, давить, на очах виступають сльози…