Роксолана: Королева Востока

Дуже гарний історичний роман. Спочатку дещо важко читається, бо написаний не сучасною українською мовою. Але до цього я легко звикла. Такий стиль лише додав реалістичності при прочитанні. Окрім історичної відповідності автор красиво показав почуття між Роксоланою та Сулейманом.

Чесно кажучи, такі чоловіки, як Сулейман, заслуговують на повагу. Чоловік, що може взяти все і відразу, відважний, сильний, коли необхідно, навіть лютий, він стає ніжним, добрим поряд з коханою жінкою. Зумівши подолати багатовікові традиції мусульманського світу, Сулейман підносить просту українку до рангу єдиної коханої дружини султана.

Роксолана – сильна жінка. Втративши надію на порятунок, вона навчилась виживати. Але внутрішній світ її спочатку не змінився. Вона залишалася доброю, віруючою дівчиною, готовою до пізнання всього нового. Її незвичайна краса, не лише зовнішня, але і внутрішня, причаровувала людей. Та досягнувши влади вона була змушена змінитися. Як справжня левиця вона охороняла свою родину від ворогів. Іноді їй доводилось буди аж занадто жорстокою…

Саме в цій книзі автор залишає історію Роксолани незакінченою. В кінці є лише пророцтво відлюдника про те, як складеться подальша доля Роксолани, Сулеймана та їх нащадків. Книга ніби нарисом до їх життя, про яке написані більш повні книги та зняті фільми, бо такі люди залишаються цікавими для своїх нащадків через багато століть

Ця книжка, звісно, не зрівняється за пристрастю й інтригами з серіалом "Величне століття", сценарій до найкращіх сезонів якого писала Мерал Окай, царство їй небесне, але в цілому вона мені сподобалася. Хоча якщо чесно, життя такої відомої особи як Хасекі Хюррем Султан важко вмістити на 320 сторінках. І в книзі повно історичних неспівпадінь. Хоча її варто прочитати хоча б тому, що це - перша історія про Олександру(Анастасію) Роклолану.
Мова досить нелегко сприймається - староукраїнська, але якщо втягнутися, швидко звикаєш.

Скорее, не понравилось. Хотя и лучше, конечно, многих современных поделок на эту тему. Тем не менее, не фонтан, далеко не фонтан.
Начало показалось многообещающим, но чем дальше, тем больше роман стал прочно ассоциироваться с фикбуком, даром что написан был в 1930 году. Местами было довольно интересно, но другими - накрывала зеленая тоска и зевота. Взялась за книгу хорошо, бодро - дочитывала еле-еле, на морально-волевых.
Много фактических ошибок, - впрочем, учитывая годы написания "Роксоланы", это-то как раз простительно и объяснимо. Автор и сам уточняет, что не хватало источников, материалов и достоверных сведений о турецкой культуре. В этом отношении он сделал все, что мог на тот момент времени - в меру своих сил и возможностей, так что здесь не вижу причин к нему придираться.
А вот авторская трактовка Хюррем кажется мне созданной исключительно с целью выразить личные взгляды, возрения и ценности самого Назарчука в непростой для его народа период, а оттого неправдоподобной. Роксолана автора - это средство, а не самоцель, не попытка воссоздать из праха живую женщину, а идея. И как идея, она, может быть, и неплоха, но вряд ли соответствует исторической действительности. Национальное самоопределение, пламенное православие и искренний патриотизм - это то, что волновало и тревожило автора, но вряд ли могло долго являться основной душевной проблемой девочки, вывезенной из своей страны в пятнадцать лет и вынужденной участвовать в жестокой борьбе за первенство в султанском гареме.
Назарчук нарисовал нам привлекательный образ пламенной христианки и патриотки, добродетельной и любящей, искренней девушки, в чьей душе, однако, пустили корни ростки зла. Его Роксолана мучается постоянной внутренней борьбой между светом и тьмой, между Верой (причем истинной, православной) и властью, которую сулит ей ее положение. В ее душе разыгрывается поистине библейское противостояние добра и зла и идет вечный поиск Бога.
Это, конечно, очень красиво, но в этой истории мне хотелось бы поменьше христианской морали и побольше жизненности, психологичности.
В этом отношении мне гораздо ближе статья, предшествующая данному роману. В ней очень толково рассматриваются сложившееся в народной традиции стереотипы касательно Роксоланы и убедительно доказывается, почему, несмотря на горячее и вполне понятное желание украинских писаталей, нет никаких оснований лепить конкретно из этой личности национальный символ и героиню-патриотку. Но это не делает ее историю менее интересной и ценной.