Цитаты из книги «Царівна»

Бачу, що це я виновником цілої пригоди, мені це страшно прикро!

Ніколи не відчувала я так глибоко упокорення і зневаги, як цього вечора, і ніколи не боліло воно мене так сильно, як в цій хвилі!

Один-однісінький погляд на її ледяні очі, на її лице з устами, згірдливо стисненими – і я спізнала, що вона у воєннім настрої.

а я не могла здобутися на якісь його настроєві відповідні слова. Мені було його жаль, і я була цілком перенята його долею.

Щоби бути досконалим, – відповів він, – треба бути філософом.

Я знаю, як він зветься. Він зветься – Василь.

Вступаючи в залу, спостерегла я мимоволі відразу Зониного свояка, чи як його там звуть, Орядина.

Це просто ростинне вегетування, хвилями перерване тихим зойком борби за існування!..

– Бідолаха з шістьома срібними старосвітськими ложечками!

Тіточко! Я не могла би так жити! Моя натура, ціла моя вдача такі жадні якоїсь – як би то сказати? – тонкої коректності, якогось ніжного чувства… любові… – Тут і урвала я.