Дев’ять день провели одружені Юліян і Дора з собою. Десятого прийшла мобілізація – мусіли розстатися.
– Не кожна куля б’є, – сказав Юліян, передаючи дорогу жінку в обійми тети Олі, коли від’їхав на війну.
Якийсь час боровся на фронті, а з авансом приняли його до штабу як перекладача.
Коли Альбінського повідомили, що в нього є правнук Цезаревич, він з радости розплакався.
– Не дивуйся, Олю, – сказав до панни Альбінської, – довгі роки я не заживав такої радости.
Коли Юліян Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори були:
– А Україна?
– Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера[115], що пророчив нам ролю нової Греції[116], завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі.