Апостол черні

біла…» Вона грала майстерно, кладучи натиск у басових партіях на мелодію, якби добувала з неї стримуване ридання та хлипання. Один

Тільки у 1994 р. з’явилось повне книжкове видання роману: Кобилянська Ольга. Апостол черні / Авт. вст. ст. та упо

Дев’ять день провели одружені Юліян і Дора з собою. Десятого прийшла мобілізація – мусіли розстатися. – Не кожна куля б’є, – сказав Юліян, передаючи дорогу жінку в обійми тети Олі, коли від’їхав на війну. Якийсь час боровся на фронті, а з авансом приняли його до штабу як перекладача. Коли Альбінського повідомили, що в нього є правнук Цезаревич, він з радости розплакався. – Не дивуйся, Олю, – сказав до панни Альбінської, – довгі роки я не заживав такої радости. Коли Юліян Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори були: – А Україна? – Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера[115], що пророчив нам ролю нової Греції[116], завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі.