Передмова

Економічний та інтелектуальний потенціал України створювали представники багатьох національностей, прибічники різних політичних поглядів і релігій. І слід вдячно пам’ятати кожного з гідних людей нашої країни – нині сущих і тих, які відійшли за межу.

У когорті славетних і Шмуель Йосеф Агнон (Shmuel Yosef Agnon) – один із провідних і загадкових письменників ХХ ст., класик ізраїльської івритської літератури, її перше перо. Він син двох народів – єврейського та українського.

Особлива заслуга Агнона перед своїм народом полягає в тому, що він започаткував і розвинув єврейську художню прозу мовою іврит. Для євреїв Агнон вирішальною мірою виконав місію утвердження національної літературної мови, як для українців – Котляревський і Шевченко, для росіян – Пушкін.

Агнону першому серед письменників, народжених на українській землі, і першому громадянинові Ізраїлю 1966 р. присудили Нобелівську премію з літератури (спільно з Неллі Закс) «за глибоко оригінальну і майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Що означає Агнон для єврейської літератури – добре відомо, а що він зробив для українського народу – ще належить вияснити й належно поцінувати. Усе своє довге творче життя Ш. Й. Агнон відтворював образ милої його серцю батьківщини – Західної України, ілюстрував багатовікову спорідненість доль євреїв та українців. Він любив свою малу батьківщину – м. Бучач на Тернопільщині, раніше інших розповідав світові, як багато у євреїв та українців спільного, подібність страждань у минулому бездержавних народів.

І настав час нам прийти до Агнона, прилучитися до читання його романів, повістей, новел, казок, що в останні роки виходять як окремими виданнями в перекладах українською, російською, так і в збірниках творів ізраїльських авторів, у газетно-журнальних та Інтернет-публікаціях.

Таїна творчості Агнона, літературного символу Ізраїлю, розкривається в його книгах – мудрих і щирих, сумних і веселих, як реальне життя.

Розділ I
Українські джерела творчості нобелівського лауреата

1.1. Західноукраїнська земля – батьківщина і творча колиска видатного єврейського письменника

Серед скарбів, надбаних людством, особливе місце посідає література. Твори світового письменства – вічно живе багатство, цінність, глибину і духовний вплив якого на людину неможливо виміряти. Воно криє в собі усну й писемну літературу в усьому розмаїтті жанрів: казки, перекази, оповідання, новели, поеми, повісті, романи, п’єси та інші форми літературно-художнього зображення.

Ні з чим не зрівнянне головне покликання поета і прозаїка: виступати посередником між людьми і цим зближувати їх. Шляхетна роль письменника – ще вагоміша, результати його творчої праці – ще очевидніші, коли йдеться про людину особливо талановиту. Саме такою «людиною, безперечно, геніальною» [1] був Шмуель Йосеф Агнон.

Мабуть, закономірно, що Ш. Й. Агнон як письменник і виразник душі єврейства народився, 20 років жив і розпочинав свою творчість саме на західноукраїнській землі, на тій її частині, яку називають Східною Галичиною.

Галичина здавна була зосередженням української, єврейської (їдиш та іврит) і польської мов, культур. Євреї становили близько половини чи більшість населення галицьких, буковинських і волинських містечок. Так, у рідному місті Агнона Бучачі 1939 р. проживало понад 8000 євреїв, 3600 українців, 3500 поляків. Проте «українською мовою говорили всі, як поляки, так і євреї, що відсотково дорівнювали разом узятим українцям і полякам» [2, с. 475]. У Підгайцях – одному з найбільш «єврейських» міст Галичини на початку ХХ ст. вони складали 53 % населення.

Серед найбідніших, пригноблених, а часом навіть «обласканих» владою перебувало єврейське населення. Але не зламала зла доля євреїв, яких вона «вигнала із країни Ізраїлю та розсіяла між народами» (Ш. Й. Агнон. «У серцевині морів»).

У XVIII ст. в Галичину із Західної Європи проникали ідеї Просвітництва – Гаскала (з івриту: просвітництво, інтелект), щоби прилучити єврейство до європейської культури. На Поділлі, Волині, в Польщі поширювався хасидизм, що став однією з течій юдаїзму, народно-релігійним рухом оновлення єврейства. Хасидизм надавав особливого значення містицизму, релігійній екзальтації, які не заважали його послідовникам вірити в чудеса, ставитися до релігії як до джерела радості.

Хасидські громади групувалися навколо цадиків («праведників») – духовних лідерів. Фундатор хасидизму Ісраель Баал-Шем-Тов (Бешт), який народився 1698 р. в с. Окопи на Тернопільщині, а похований 1760 р. у м. Меджибіж на Хмельниччині, вважав, що для активізації єврейства потрібні нові ідеали й харизматичні особи. Імена таких рабинів-чудодіїв зливалися з назвами їхніх міст: Любавицький ребе, Бердичівський ребе… Найвідоміший продовжувач справи Бешта – його онук, фундатор браславського хасидизму (Браслав на Вінничині) ребе Нахман народився 1772 р. в Меджибожі, помер 1811 р. в Умані на Черкащині. З 1988 р. його могила стала місцем паломництва євреїв-хасидів світу.

Жодна національна культура не розвивається ізольовано. Це особливо стосується Західної України, де століттями поруч розвивалися український, польський, єврейський та інші етноси. Як стверджував дослідник галицького єврейства, професор Еммануїл Бергер (м. Тернопіль), у євреїв Галичини «культура була галицько-єврейською, тобто відображала специфічні риси певного субетносу… Це була самобутня, своєрідна культура, що формувалася в тісній взаємодії та взаємозбагаченні з культурами українського і польського народів. Вона була позначена реаліями галицького природно-географічного і соціального середовища» [3, с. 48].

Євреї Галичини дотримувалися мирного співжиття з українцями (русинами, як тут називали себе українці до кінця австрійського панування – 1918 р.). Нерідко українці зверталися по допомогу до сусідів-євреїв. Побутувала й поговірка: «Як біда – то до жида». Повагу до євреїв з боку галичан образно передано у 5-му з відомих листів митрополита Андрея Шептицького до матері під назвою «Сара дочка Хаї»: «І завжди, коли я бував у галицьких містечках… мені чомусь здавалося, що найбідніші між бідними – це жиди… І ці жидівські кагали, з яких більшість була біднота, були найпобожніші… І тому завжди, коли представники кагалу мене вітали, я, згідно з їхнім звичаєм, цілував два пальці, а цими пальцями доторкався Тори і вітав представників староєврейською мовою…» [4, с. 27].

Найсвідоміша частина єврейства підтримувала національно-визвольні змагання українців. Після Жовтневого перевороту єврейські соціалісти на Наддніпрянській Україні «взяли орієнтацію на утворення української самостійної держави» [5, с. 78]. Євреї Галичини разом з українцями захищали Західно-Українську Народну Республіку.

Проте минуле у взаєминах українців і євреїв не було безхмарним. Хоча випадки побутового антисемітизму зазвичай не позначалися кровопролиттям, траплялося добре і прикре, взаємодопомога й недовіра, прояви антисемітизму та українофобії (ненависті до українців, постраху перед ними). З одного боку, причетність заможної частини єврейства до визиску наших селян та бідних міщан, а з іншого – факти співучасті українців із загалу прислужників німецьких окупантів у винищенні євреїв, коли розбещена голота не захищала Україну, а прагнула, попри німецького господаря, щось поцупити з єврейського майна. Як мовиться, кожен народ має право як на своїх героїв, так і на своїх негідників.

Століттями євреї вносили свої знання і господарський хист у розвиток економіки і культури України. А тисячі українських євреїв, емігрувавши до Ізраїлю, уможливили його вражаючий модерний розвиток. Можна сказати: в Україні зродилася душа сучасного Ізраїлю. Навіть у державному гімні країни «Га-Тіква» є рядки вірша «Наша надія» єврейського поета з Галичини Нафталі Херца Імбера.

Українська земля – батьківщина великої кількості євреїв: тут приходили в світ, кохали, народжували дітей і помирали чи гинули в пеклі голокосту. Як наголошували учасники єврейського фестивалю «Лімуд» у Трускавці на Львівщині (2010 р.), «Україна – джерело великого щастя і великого нещастя єврейського народу… Проте художня проза письменника Ш. Й. Агнона про щастя євреїв – вихідців з України і Польщі».

Серед євреїв Галичини були діячі, відомі в Україні, Ізраїлі та світовій культурі. Серед них – просвітителі Йозеф і Міхаель Перль; зачинатель «галицької школи» вчених-істориків Нахман Крохмаль; автор рабинського трактату «Золоті ворота» (Туре Загав) Давид га-Леві і його брат Ісаак бен Самуель га-Леві, автор «Пісні визволення» (Шір Гіула); один із фундаторів науки про єврейство Шломо Єгуда Лейб; художник Нафталі Моше-Лілієн, видатний скрипаль Ісаак Стерн; письменники Бруно Шульц, Карл-Еміль Францоз, автор знаменитого роману «За правду»; класик австрійської літератури Йозеф Рот, автор романів «Марш Радецького» та «Готель Савой», дія в якому відбувається в місті, що нагадує Львів (український переклад роману видано ще 1928 р. в Харкові) та інші.

У когорті видатних уродженців західноукраїнської землі генії першого ряду – лауреати Нобелівської премії: з хімії – Роалд Хоффманн; з фізики – Георгій (Жорж) Шарпак; з літератури – Шмуель Йосеф Агнон.

У духовному житті єврейського народу Агнон посідає особливе місце як безумовний класик ізраїльської івритської літератури, її найзначніший прозаїк, визнаний «видатним письменником світового рівня» [6, с. 20]. На думку І. Орена, дослідника творчості цього майстра слова, Агнон найбільшою мірою талановитий письменник, «винятковий у своїй самобутності не лише за зразками європейської культури, а й власне в єврейській літературі» [7, с. 11]. А українська земля – батьківщина і творча колиска Агнона. З її природи, історії, легенд, з мови, традицій євреїв на українській землі черпав він сюжети й художні образи своїх творів, що здобули найвищу – нобелівську оцінку.