Розділ 1
Не може бути!

Костик лазив Інтернетом, заглядаючи в чужі комп’ютери, стрибаючи з сайту в сайт, зламуючи паролі, розкидаючи підслушки й підглядки, підкидаючи кому вірус, кому черв’ячка. Костик був хакером і пишався цим.

– Я – комп’ютерний романтик! – казав він друзям. – Від мене нічого не сховаєш! Чому? А тому, що я у сто разів розумніший та хитріший за всіх цих бельбасів юзерів! Тому, що мені подобається залазити туди, де мене ніхто й ніколи не чекає. І якщо хтось ловить кайф від крутого бойовика або від дівочого поцілунку в щічку, то я – від зламаного паролю або класно написаного вірусу. Ось так-то, добродії юзери, – говорив він і розвертався в обертовому кріслі обличчям до екрана, і пальці його починали пурхати над клавіатурою із завидною спритністю.

В один з таких вечорів, коли Костикові ніхто не заважав і він з насолодою займався своєю улюбленою справою – підгляданням та підслуховуванням по чужих комп’ютерах, – до нього прийшло повідомлення від однієї підслушки, що була встановлена на чиємусь комп’ютері; він навіть до ладу не пам’ятав, а якщо точніше, то й не знав, на чиєму. Підслушка переслала йому кілька листів.

Лист 1

Привіт, Сергійку!

А може, краще називати тебе «Ваша Величносте Серж Перший»? Адже корону з тебе ніхто не знімав, чи не так? У мене зараз відпустка. Ну, нехай не відпустка, у принцес відпусток не буває. Назвемо цей час канікулами. Тато дозволив мені відпочивати цілих два тижні! Адже принцеси теж мають потребу у відпочинку, як ти вважаєш? Він дав мені слово честі, що відправить на будь-який курорт, який я тільки захочу. Коли я сказала, що хочу відпочити у фізичному світі, то мені довелося ловити його щелепу – вона мало не впала на підлогу. Тоді я нагадала йому про слово честі, і він замислився. Надовго. Думає і дотепер. А я хочу подивитися ваш світ, а якщо чесно, то й не проти побачитись з тобою. Скучила. Яка у вас погода? Що в цьому сезоні вдягають?

До зустрічі.

Принцеса Інформа.

Лист 2

Привіт, Інформо!

Погода в нас гарна, а до того ж – канікули. Якщо бажаєш побачитися, то не тягни з від’їздом: за два тижні я їду з батьками на море. Чи бачила ти коли-небудь море? Воно класне. Велике та блакитне. А коли сонце, то воно іскриться, наче новорічна ялинка. Я теж за тобою скучив. Передай Великому Процесору, Хазяїнові та Володареві Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів та Числень, щоб тебе відпустив. А носять у нас, як і торік, джинси та футболки різних кольорів з англій ськими написами. Правда, бувають написи українською та російською теж.

Моя величність Сергійко.

Лист 3

Ура! Тато мене відпустив! Правда, він поставив умову, щоб зі мною були Чипсет та Дроник. У якості охоронців. Чи не можеш ти порадити який-небудь готель, щоб ми могли дотриматися протоколу? Бажано, не дуже далеко від тебе. А яких кольорів футболки?

Принцеса Інформа.

Лист 4

Це здорово, що Великий Процесор відпустив тебе до нас. Я подивився довідник, а потім прогулявся по Києву. Мені сподобався готель «Діряве небо». Це на Подолі, неподалік від центра міста. Тобі сподобається. Я живу в іншому районі, але їхати до мене зручно, хвилин двадцять на метро. Готель невеликий, але гарний. Що правда, до самого готелю мене не пустили, сказали: гуляй, хлопчик. Це означає, що охорона там на висоті.

Скажи, коли і де тебе зустрічати? Футболки носять різні, але ти не переймайся, одягай що є.

Моя величність Серж Перший.

Лист 5

Сергійку, можна ми вікно переходу зробимо у тебе на компі? Більше ніде. Зупинимося в «Дірявому небі».

Принцеса Інформа.

Лист 6

Звісно.

Сергійко.

Прочитавши ці не зовсім звичайні листи, Костик замислився. Що за принцеса з таким дивним ім’ям? І що за Великий Процесор? Десь він це вже зустрічав… Тільки де? І Процесор там був, і Чипсет, і навіть Сергійко. Костя потер потилицю. Пішов на кухню, взяв з холодильника пляшку холодної мінералки, налив склянку. Вода приємно остудила. І тут він згадав! Ну звичайно ж! Ця книжка… Як же вона?.. Ось! «Антивірус»! Тиждень тому він відібрав її у дітлахів на пляжі, а потім і сам зачитався – прикольна така історія… Там це все було. Але це ж дитяча книжка, вигадка, одним словом – казка… А тут реальна пошта. Щось тут не стикується, слово честі!

Отже, це була не вигадка? Отже, хтось написав під виглядом вигадки чисту правду? Але ж це справжня маячня…

Костик знову вп’явся в екран. Готель «Діряве небо» він чудово знав, тут ніякою вигадкою навіть і не пахло: його колишній однокласник, з яким він дотепер приятелював, працював у цьому готелі помічником адміністратора, допомагав тягати багаж клієнтам, викликав таксі, проводжав у номери, словом, був старшим серед молодших. Звали колишнього однокласника Георгієм, а Костя кликав його Герич. Готель був не з дешевих, це Костя знав точно. Простим людям туди не поткнутися! На зарплатню столяра або муляра в такому готелі не пошикуєш… Найдешевший номер за добу, певно, коштує стільки, скільки цей муляр заробляє за місяць, а може, і ще більше!

Костик витяг з барсетки мобільник та набрав телефон приятеля.

– Геричу, привіт! Ти сьогодні працюєш? Ага… Слухай, старий, треба погомоніти. Ну… А зараз і під’їду… Пиво холодне знайдеться? За кермом? Та ж я не за кермом… Жартую… Ні – значить ні. Гаразд, я виїжджаю.

Костик швиденько зібрався та вискочив на вулицю. Вечоріло. Денна спека вже попустила, але вечірня прохолода ще не настала. Так, щось середнє… З розгону ускочивши в маршрутку, Костик поїхав убік метро «Нивки», там притьмом угвинтився в натовп, що рухалася до входу в метро. На поверхню виринув лише на Подолі, перебіг площу і зайшов до прохолодного сутінкового холу готелю.

– Куди? – на зустріч Кості вийшов рослий вибивала-охоронець з голеною головою.

– Це до мене! – здаля привітально замахав Костику Герич. – Зачекай трохи, я зараз.

Охоронець одразу перестав звертати на Костю увагу, а той сів у глибокий м’який фотель та з цікавістю почав вивчати хол, розм’якнув від приємної прохолоди кондиційованого повітря. Герич звільнився хвилин за десять, підбіг до друга та присів поруч на краєчок крісла.

– Вибач, старий, давай швиденько. Сам розумієш, робота…

– Герич, я тобі розповім одну неймовірну історію. Тільки ти не пихкай, а уважно вислухай. А пихкати будеш потім, добре?

Костик дістав з барсетки роздруковані на принтері аркуші і дав їх Геричу, а потім доповнив прочитане розповіддю про книжку «Антивірус».

– Книжку я знайду на Петрівці. Треба перечитати, хоч я і вийшов з цього віку, але ти бачиш, яка придибенція виходить…

– Слухай, Костю, ти, раптом, у дитинство не впав? – Герич дивився на друга з неприкритою іронією.

– А це тобі не докази? – Костик струснув у повітрі роздрукованими сторінками.

– Та я тобі таких понавигадую цілу купу!

– Не заперечую, але навіщо? Поясни, навіщо мені влаштовувати тобі такий розіграш? Чи сьогодні перше квітня?

Герич замовк, обмірковуючи слова Кості.

– Ну, припустимо, що це все правда, але ти тут яким боком?

– Та ти що, Геричу, і справді не в’їжджаєш? Та якщо цю Інформу умикнути й надавити на батечка, тобто Великого Процесора, уявляєш, які це бабки? З ним можна взяти будь-який банк, та що там банк… Мінфін за зябра взяти й півбюджету країни витрусити! Він же в будь-який комп’ютер, будь-який пароль, будь-який код… як додому… Одномоментно! Це ж повний атас!

– Так ти що, пропонуєш вкрасти принцесу?

– Ну!.. Вона поселиться у вашому «Дірявому небі», а ми її отут і злапаємо… А потім батечкові на відому адресу мило: вельмишановний Великий Процесоре, ви вже будьте люб’язні, зорганізуйте перерахування з банку «Безрозмірний кредит» до банку «Вічні борги» грошей не міряно, не лічено… А з того банку в інший банк, а по-тім ще пару перерахувань, щоб кінці заплутати, та й усе… А як що батечко відмовиться, то ми його доцю де-небудь біля магніту потримаємо.

– Це ще навіщо?

– А щоб ще більше намагнітилася! До повного невпізнавання! Зрозуміло? Хіба ти не знаєш, що записи на магнітних носіях не рекомендується тримати біля магнітів? Можуть зіпсуватися… А вона ж не жива людина, вона ж віртуальна! Їй магніти зовсім ні до чого…

– Ну… Ти чувак… Тільки ми з тобою вдвох таку операцію не подужаємо. Треба ще кого-небудь до себе пришвартувати. Ти ж читав, що у принцеси двоє охоронців будуть – Чипсет і… як там другого… Спостерігач потрібний? Водила? Бійці, які руки крутити будуть? Усього чоловік п’ять треба, не менше.

– Чим більше учасників, тим менше частка кожного – це ж абетка!

– Косько, не мороч голову. Замість двох лимонів качнемо з банку п’ять. Яка різниця цьому Процесору, скільки грошей він ліворуч направить? Жоден слідак зі своїм кримінальним кодексом при всьому своєму бажанні та службовій запопадливості в Заекранні його не дістане. У нього недоторканність крутіша за депутатську! Можна сказати, абсолютна!

– Твоя правда! Ну то що, можна вважати, що ти у справі?

– А то! В мене є пара знайомих відморозків, тупі, наче валянки! Їх можна взяти. Ніяких питань з їхнього боку, я гарантую. У них для такого поняття, як питання, просто мізки не доросли. По копійці кинемо, задоволені будуть. Ну, і цього йолопа, – Герич кивнув у бік вибивали-охоронця. – За гривню удавиться! Нещодавно в нашої кицьки «Віскас» відібрав і злопав! Слово честі, сам бачив! Банку консервну забрав і ложкою на обід виїв! Гаси світло! До того ж, у нього мікроавтобус є, старенький правда, та нам яке діло? Головне, щоб їздив, еге ж?

– Тоді, Геричу, ти в деталі нікого не посвячуй, а так… «Можна заробити, та й годі». Будуть питати, скільки, кажи, що по штуці баксів. Що робити – потім пояснимо, зрозуміло? За законом тут ніякого криміналу немає: дівчисько і не людина зовсім! У неї ніко-го тут нема, тому заяву писати нікому, та й про що? Ну, а Сергійко той, що з листів, як я зрозумів, пацан ще зовсім, ми йому носа одразу прищемимо! І взагалі, ти тут нашорош вуха! Як тільки з’явиться ця принцеса, одразу мені на мобілу телефонуй, а я доки підшукаю місце, де її можна буде потримати пару днів, поки ми до її батечка достукаємося. Згода?

– А то…

І друзі, склавши план справжнісінького жахливого злочину, спокійно розійшлися: Герич тягати валізи, а Костя й далі лазити по чужих комп’ютерах.