Дід Захарко був коваль, хоча я ніколи не бачив, аби він щось ковав. Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидались вночі, як од грому, коли він повертався часом з риби. В нього були великі чоботи і такі важкі ноги, що під ним неначе згиналась земля. І ходив він, трохи неначе присідаючи, як на сіні чи на ступі. Борода в нього була, як і в нашого діда, зовсім уже сива, тільки посередині, там, де був рот, неначе ткнуло щось рудим квачем.