Цитаты из книги «Зачарована Десна» Олександра Довженко📚 — лучшие афоризмы, высказывания и крылатые фразы — MyBook.
image

Цитаты из книги «Зачарована Десна»

35 
цитат

Було се в далекі старі часи, коли ми не мали ще здравого смислу. Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин, що всі наші пригоди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу. Тому душевні страждання мої були безмірні. Може, з годину світ здававсь мені загубленим навіки.
17 февраля 2022

Поделиться

Учитель Левонтій Сизонович Опасенко, старий уже, нервовий і сердитий, очевидно, чоловік, носив золоті ґудзики й кокарду. Він здавався мені величезним паном, не меншим од справника чи судді. На зріст він був вищий од батька, що також надавало йому грізної сили.
17 февраля 2022

Поделиться

Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст, немолодий вже, поважний і серйозний пес з двома волохатими хвостами і з двома парами очей, з котрих верхня пара, коли придивитися ближче, оказувалась парою рудих плям на темному лобі.
17 февраля 2022

Поделиться

Ми не знали з батьком, що робить, коли почне він їсти наших коней чи діда, що спав під дубом. Я довго прислухавсь, чи не гукне він ще раз. Не гукнув. Перед сном мені так палко захотілося розвести левів і слонів, щоб було красиво скрізь і не зовсім спокійно. Мені наскучили одні телята й коні.
17 февраля 2022

Поделиться

Я слухав ці розмови під дубами, і так мені чомусь робилося тоскно, так жалько, що світ споганіє, поки я виросту, і не буде вже сінокосу тоді, ні риби.
17 февраля 2022

Поделиться

Довго вириватимусь я в дорогу, поспішаючи в тривожну далечінь. Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці. Всі покидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль. Тільки я ще нічого не знаю про се.
17 февраля 2022

Поделиться

З того часу я добре зрозумів, що бездоганність людська є, дійсно, в більшій мірі ділом удачі і щастя, аніж: наслідком чеснот. Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам'ятати, що митці покликані для того, аби показувати людям, що життя прекрасне, інакше люде давно би вже зневірилися в цьому. Жаль, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей.
17 февраля 2022

Поделиться

Стражденне. Шаленна уява зрадила мене. При спогляданні лиха здалось мені на одну якусь мить, що загибає не село моє, а весь народ. Чи може бути щось жахливішого в світі?..
17 февраля 2022

Поделиться

Горів і я тоді у тім вогні, загибав всіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних. З м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя ішла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена тяжкими танками останньої війни людства. І стало так, що я не стримався одного разу і, вигукуючи з полум'я бойові гасла й заклики до лютої помсти ворогам, гукнув: «Болить мені, болить!»
17 февраля 2022

Поделиться

Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. І теж весною. Через півстоліття. В огні теє село згоріло за допомогу партизанам, і люди, хто не був убитий, кидалися в воду, обняті полум'ям.
17 февраля 2022

Поделиться