© О. В. Афонін, 2017

© В. М. Карасик, художнє оформлення, 2017

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2005

В’яже весна теплий день перевеслами…

«Зі зливи починається весна…»

 
Зі зливи починається весна…
Потужної, як струмінь водограю.
В свій перший день, мабуть, уже вона
Нам обіцяє гарні урожаї.
Змиває злива залишки зими,
Несе землі і світові обнову.
Із цим дощем оновлюємся й ми,
Щоб жити і життю радіти знову.
 

«В ночи капель не умолкает…»

 
В ночи капель не умолкает,
Звенит размеренно в тиши.
Со снегом вместе что-то тает
Внутри измученной души…
И, словно с отогретой почвы,
От бурь и стужи заслонясь,
Уже проклюнулся росточек,
Что даст весной густую вязь
Сомнений противоречивых
И чувств прекрасных высоты,
Творящих сладостное диво
Из счастья, радости, мечты.
 

«Пускаю сонце я по колу…»

 
Пускаю сонце я по колу.
Нехай воно весь день сіяє
І світ весняний, що довкола,
Ще швидше квітне і буяє.
То й швидше підуть за зимою
Думки похмурі і невтішні.
Ви ж – переймайтеся весною,
І буде хай ваш день успішним!
 

«Надвечір прилетів легенький вітер…»

 
Надвечір прилетів легенький вітер,
Десь іздаля, мабуть, аж з-за Десни.
І стало враз повітря соковитим,
Із присмаком вже справжньої весни,
Із ароматом терпким верболозу,
Що весну супроводжує завжди,
Й солодким, як діток маленьких сльози,
Смаком краплинок талої води.
І все в зірках шатро небес високих,
Без краю і кінця, як і життя,
Раптово повернуло в серце спокій,
А в душу – всі весняні почуття.
 

«А ранок нині світлий-світлий…»

 
А ранок нині світлий-світлий
І зовсім вже якийсь весняний.
Жене хмарки легенький вітер,
І сніг все швидше тане, тане…
Все весняне якесь сьогодні.
Не весняні лише думки.
Вони, як і напередодні,
Якісь похмурі і важкі…
А як же ж хочеться розради,
Що зазвичай весна дає.
Але життя немає ради,
Воно, на жаль, таке, як є.
 

«Надвечір розполохались ворони…»

 
Надвечір розполохались ворони,
А потім раптом сіли на гілки.
І небо поміж хмар таке червоне,
Як русло вулканічної ріки.
Наявні всі ознаки непогоди,
Що буде завтра, хоч це й не дива.
В цей час такий характер у природи,
Бо рання ще весна, а не жнива.
Та нам лиш треба трошки почекати,
І непогода скоро вже мине.
Зірве весна напівзимові лати
І платтячко із ситцю одягне.
 

«Контрастность деревья теряют…»

 
Контрастность деревья теряют,
Зеленым облеплены пухом…
И воздух весна наполняет
Каким-то таинственным духом.
То терпким, то горьким, то сладким,
Что душу так нежно тревожит…
И мысли – как в школьной тетрадке:
«Не надо… А может? Да, может!»
 

«Ллється повітря холодне і чисте…»

 
Ллється повітря холодне і чисте
І коливає прозору фіранку.
Нині весна знов гуляє по місту
І так ходитиме аж до світанку.
На ніч у неї роботи багато,
Що до сьогодні вона не робила:
Хмари із неба за ніч позмітати,
Щоб вранці сонечко всіх нас зігріло.
 

«Хай вітер стружку з нас знімає…»

 
Хай вітер стружку з нас знімає,
Ще й обіцяють снігопад,
Весна дорогу добре знає
І не поверне вже назад.
Про відступ буть не може мови!
Так квітень вже лякав не раз.
А я даю вам чесне слово —
Тепло повернеться до нас!
Вітри втечуть за небокраї,
Повідступають холоди…
Ще дні щасливі нас чекають,
Весна ж бо в душах назавжди!
 

«Пью сумасшедшее вино…»

 
Пью сумасшедшее вино
С весны роскошным ароматом…
День – словно старое кино,
Что видел я уже когда-то.
Ему уже так много лет,
Что сосчитать их невозможно!
Но этих лет я даже след
Стер нынче ночью осторожно.
И, как тогда, я пью вино,
Что разлила весна случайно.
Со вкусом юности оно
И радостью, а не с печалью.
 

«Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче…»

 
Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче.
Можливо, про короткий сон в ці весняні прозорі ночі.
А може, про складне буття й про те, що з нами далі буде,
А ще, що в вихорах життя весну не помічають люди.
Не помічають ту красу, що кожен рік вона дарує:
Як розпліта верба косу, як ранок фарбами чарує…
Не чують радісних пісень пташок у тиші світанковій
І все стрімкіше, що не день, втрачають віру в чесність слова.
І як руйнуються святі ще нещодавно ідеали,
Як світлі мрії і думки в людей політики забрали.
Ні, то, мабуть, свої думки я хочу в шепіт цей вписати…
А дощ з потічком не такі! Вони шепочуть: «Спати, спати…»
 

«Який був гарний настрій зранку…»

 
Який був гарний настрій зранку,
Та я набравсь за день дурні…
Тепер і думай до світанку,
А так не хочеться мені!
Однак сказати, друзі, хочу,
Хоча цей день мене дістав —
Коли котився він до ночі,
Я спалах сонечка спіймав!
Весна, скажу я вам, – це диво
І фору дасть усім дивам!
От захід сонця – так красиво!
Мені сподобався… А вам?
 

«Загляденье, почти что, как летом…»

 
Загляденье, почти что, как летом
Эти краски вечерней зари…
И, приняв у нее эстафету,
На бульваре зажглись фонари.
Вновь они, как вчера, спорить будут
С звездным небом… Всю ночь напролет.
Вероятно, рассвет их рассудит
Вместе с солнцем, что утром взойдет.
 

«Ох, ці підступні москалі! Ну як вони уже дістали…»

 
Ох, ці підступні москалі! Ну як вони уже дістали!
Ось днями грози й холоди до нас з Московії прислали.
Якщо не так, то хоч отак, та однаково їм не йметься…
Але Всевишній дав нам знак, що все лихе для нас минеться.
Весну не можна зупинить, її хода завжди невпинна.
І їм пора вже зрозуміть: ми переможем неодмінно!
 

«А водограй і справді грає…»

 
А водограй і справді грає!
Куди не йдеш, а він дзвенить.
І день, і ніч не замовкає,
Ні на хвилину, ні на мить.
 
 
І спів цей так приємно чути
У весняні погожі дні.
І хочеться щасливим бути,
Мабуть, не тільки лиш мені.
 
 
Щоби ловити подих вітру,
І промінь сонячний ясний,
І дякувати цьому світу
За те, що є ти й що живий.
 
 
За Божий дар оцей величний:
За право чути, бачить, жить!
Хай водограй співає вічно
І не змовкає ні на мить!
 

«Холодний вітер шарпає дерева…»

 
Холодний вітер шарпає дерева
І розгортає хмар товстий сувій.
Чомусь сьогодні схожий він на лева,
Що зранечку голодний й дуже злий.
То зареве, немовби навіжений,
А то заскиглить, наче кошеня.
Увечері він був такий блаженний,
А от сказився нинішнього дня.
І чим йому весна не догодила,
Що стільки в ньому зараз люті й зла?
Чи, мо’, не так вночі його любила,
Чи взагалі, можливо, не прийшла?..
Ох, весно-весно, чом не кажеш очі?
Прошу, зміни складний характер свій
Й холодний вітер ніжно, по-жіночі,
Ти обніми й цілунками зігрій.
Бо він не злий, йому бракує ласки,
Якої ти, напевне, не дала…
Перетвори цей холод в ніжну казку,
Бо нам усім так хочеться тепла.
 

«Надвечір небо чисте-чисте…»

 
Надвечір небо чисте-чисте…
Невже і справді вже тепло?
Зірки у небі – як намисто,
Бо хмар неначе й не було.
 
 
І вітер вщух. Чи десь дрімає?
Чи весна його пригорта?
Карпатська ніч вже підступає,
Спокійна, втішена, свята.
 

«Сонечко за гори знов сідає…»

 
Сонечко за гори знов сідає,
І міняє небо колір свій…
Небосхил багряно так палає,
Хоча щойно був ще голубий.
 
 
Сутінки стікають з полонини
З стрімкістю старезного коня…
Затихає в лісі спів пташиний,
Чутий упродовж усього дня.
 
 
Морок швидко поглина долину,
Ніч наступить скоро вже – за мить.
Все змовкає. Тільки без зупину
Потічок у сутінках дзвенить.
 
 
Що співає він там проти ночі?
Пісня його вічна про кого?
Він співа про почуття дівочі,
Що чека коханого свого.
 
 
І всю ніч він буде так співати,
Бо в весняну пору не до сну,
Щоб колись, хто любить, міг згадати
Дивовижну ніч цю весняну.
 

«Ніч світла і якась казкова…»

 
Ніч світла і якась казкова…
Хоча й не світять ліхтарі,
Та місяця великий човен
Пливе по небу угорі.
Серед зіркового намиста
Шукає нові береги
І заливає сяйвом чистим
Все, наче повінь, навкруги.
Далеко він від цього світу,
Тому й не може зрозуміть,
Як можуть люди в ньому жити
І так страшенно не любить.
 

«Сумують нині буки і ялиці…»

 
Сумують нині буки і ялиці,
Бо сніг прийшов сьогодні і в Карпати.
А сніг є сніг, і, власне, без різниці,
Чи він дрібненький йде, а чи лапатий.
Й похмуре небо зависа низенько,
Й вершини гір геть хмарами повито.
Здається, знову десь зима близенько,
Й стає від цього якось сумовито.
 

«Іще дрімають сутінки в долині…»

 
Іще дрімають сутінки в долині,
Та за горами сонечко встає,
Й в високе небо, як і вчора, синє,
Своє проміння золотаве ллє.
 
 
Густе повітря чисте і прозоре.
Здається, що потічок струменить.
Лісів, ще голих, безкінечне море
Пташиним співом зранечку дзвенить.
 
 
Тутешній день, спокійний і неспішний,
Ясним промінням в вікна загляда.
Хай буде він для нас усіх успішним
Й солодким, як з карпатських рік вода!
 

«Карпатська ніч по-справжньому весняна…»

 
Карпатська ніч по-справжньому весняна…
Щось за вікном шепоче потічок.
Між темних схилів жовті каравани
Пливуть у даль численних зірочок.
 
 
Тут справжнє все, яскраве, чисте, миле.
В бруньках духмяних вже кипить життя…
І світ здається мирним, світлим, щирим,
І розпинають душу почуття.
 

«Весна немов на гойдалці…»

 
Весна немов на гойдалці
Літа туди-сюди.
То нас теплом порадує,
То знову холоди.
То сонцем в очі бризкає,
То хмарок нажене,
Та, сподіваюсь, гойдалка
Ця скоро вже мине.
І скоро вже ранесенько
Плесне в вікно блакить,
І день новий піднесено
Піснями задзвенить.
 

«Хмурое небо, хмурое…»

 
Хмурое небо, хмурое,
Но без дождя пока…
Серая нынче улица,
Серые облака.
Но на газонах просится
К солнцу травинок пух,
А над землею носится
Терпкий весенний дух.