Бубка Сергій Назарович

(народ. 1963 р.)

Видатний спортсмен-легкоатлет, заслужений майстер спорту, чемпіон Олімпійських ігор, переможець п'яти чемпіонатів світу. 35-кратний рекордсмен світу. Герой України. Член виконкому Міжнародного Олімпійського комітету. Бізнесмен, засновник і президент «Клубу Сергія Бубки» (м. Донецьк), народний депутат Верховної Ради України 4-го скликання.

Кожен рекорд – це подія. Та іноді трапляються рекорди, що стають подіями епохальними, відкривають новий етап у розвитку спорту. Така подія сталася 13 липня 1985 р. на невеликому стадіоні в Парижі. Ранком про нього заговорив увесь спортивний світ.

На перших шпальтах найбільших газет з'явилися помітні заголовки і численні фотографії «винуватця спортивної сенсації року» – Сергія Бубки, який, узявши планку на висоті 6 м, установив світовий рекорд у стрибках із жердиною. За висловом однієї з газет, Сергій Бубка зробив «стрибок у XXI століття». І хоча після цього він установив нові рекорди, його перший 6-метровий стрибок відкрив нову еру в цьому виді легкої атлетики.

Видатний спортсмен сучасності (за визначенням X. А. Самаранча) народився 4 грудня 1963 р. у провінційному Ворошиловграді (тепер Луганськ). Сім'я Бубки не мала ніякого відношення до спорту. Батько його, Назар Васильович – військовослужбовець, прапорщик, віддав армії все життя. Мати Валентина Михайлівна – сестра-хазяйка в одній із міських поліклінік. Жили вони дуже скромно, вп'ятьох у маленькому двокімнатному будиночку бабусі на робітничій околиці міста. Сергія та його старшого брата Василя до праці привчали змалку. Удома в дітей були свої постійні обов'язки, які вони виконували завжди разом. Розваги були нехитрі – футбольні баталії на пустирі і змагання на силу й спритність на спортмайданчику військового містечка. «Як дві половинки від різних яблук», – жартувала мама. Справді, за характером брати були абсолютно різні: Василь – спокійний і врівноважений, а Сергій – із тих, кого називають бідовим.

Перше знайомство із «цивілізованим» спортом відбулося в басейні, коли Сергій прийшов записуватися до секції плавання. Але монотонні тренування в обмеженому просторі не привабили хлопчика. Потім була секція спортивної гімнастики, але й там не розкрили його таланту. Зате в стрибковому секторі Бубка опинився завдяки своєму другові Сергію Малахову, який захлинаючись розповідав у дворі, що за допомогою жердини він має намір навчитися стрибати «метрів на п'ять, а то й вище».

Восени 1974 р. відбулася перша зустріч Сергія з молодим тренером Віталієм Опанасовичем Петровим, який іще не підозрював, що приведе худого, незграбного хлопчиська до видатного досягнення.

На тренуваннях Сергійко показував стандартний для свого віку рівень, тому тренер зі спеціалізацією не поспішав, наголошуючи на багатоборній підготовці легкоатлета. Але наполеглива праця, а також природні фізичні дані допомогли через два роки досягти перших результатів. Як не дивно, у стрибках у довжину. У 12-річному віці Бубка був чемпіоном області серед однолітків у цьому виді спорту.

Василь теж непомітно для себе захопився стрибками і почав відвідувати тренування. Незабаром він став показувати кращі в групі результати. Очевидно, працьовитість і наполегливість – їхня сімейна риса. До кінця спортивної кар'єри Сергій і Василь виступали на змаганнях разом. І хоча старший брат менш відомий широкому загалу, на його рахунку багато призових місць як у чемпіонатах СРСР, так і в чемпіонатах Європи і світу.

Навіть їхні спортивні успіхи почалися одночасно. 1978 р. Василь виконав нормативи майстра спорту, а Сергій посів четверте місце на Всесоюзній спартакіаді школярів у Ташкенті, змагаючись із хлопцями на два-три роки старшими за нього. Це була своєрідна тренерська хитрість. Бубка постійно мусив до когось підтягуватись і когось наздоганяти, щоб не стояти на місці.

1979 р. у житті братів настав злам. Услід за тренером вони переїхали до Донецька, де була солідна база для підготовки жердинників. Поступово хлопчики звикли до самостійності: жили в гуртожитку, дбали про себе самі. Спочатку з грошима було скрутно, доводилося заощаджувати. Сергій вражав нових однокласників тим, що, як запаслива домогосподарка, купував у шкільній їдальні дюжину пакетів молока. Але коли хлопці довідалися про особливості побуту братів, дивуватися перестали.

Графік тренувань був дуже щільним, уроки юний атлет учив прямо в трамваї, на шляху зі школи до спортзалу і назад. Незважаючи на це, школу Сергій закінчив без трійок, а вчителі були впевнені, що такій голові місце не в спорті. Проте Бубка розумів: професором стати ніколи не пізно, а поки що він був жердинником, який подає надії.

1980 р. Сергій став чемпіоном країни серед юнаків, виконавши норматив майстра спорту – 5 м 10 см. Після ще декількох успішних стартів наставники молодіжної збірної СРСР увели Бубку до складу команди для поїздки на турнір легкоатлетів соціалістичних країн, що проводився на Кубі. Так почався досвід міжнародних змагань видатного легкоатлета. Не завжди вони були успішними, як, наприклад, чемпіонат Європи серед юніорів у Цюріху, де Сергій посів лише 7-е місце через проблеми із жердиною. Страшно уявити, але спортивні функціонери збиралися поставити на ньому хрест, однак тренер відстояв.

Самолюбство не дозволяло Бубці здаватися. Виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу і посівши друге місце на дорослому чемпіонаті країни, він був зарахований до збірної СРСР. Після декількох перевірочних стартів у Ленінграді і Таллінні, де був установлений особистий рекорд – 5 м 72 см, на нього чекав чемпіонат світу в Гельсінкі. Це був перший в історії чемпіонат світу з легкої атлетики, і суперники на ньому виявилися всі як на підбір досвідчені і титуловані: Т. Віньєрон, Б. Олсон, Д. Бекінхем, К. Волков і В. Поляков. Ніхто з керівництва збірної навіть не розраховував, що Бубка візьме медаль, на змагання посилали «обстрілятись». Але зоряний час для спортсмена вже настав – і перше золото світу 1983 р. заблищало на його грудях.

Незважаючи на це, ще цілий рік Бубка змушений був доводити, що нагороду свою він заслужив. Крок за кроком Сергій наближався до підкорення світового рекорду – 5 м 83 см. Нарешті у США, під час участі в «Іграх під дахом» – серії турнірів, організованих Американським атлетичним конгресом, – йому це вдалося. Три перемоги з чотирьох можливих, вище світове досягнення для залів, звання кращого закордонного спортсмена зимового легкоатлетичного сезону Америки – з такими підсумками повертався додому молодий жердинник. «Лос-Анджелес таймс» писала: «Бубка – феноменальний стрибун, просто незбагненний. Він представник нового майбутнього покоління жердинників. Він змушує нас переглянути усталені уявлення про самі можливості людини. Якщо комусь і пощастить підкорити в найближчому майбутньому 6-метрову висоту, то Бубка – претендент номер один».

Природно, що після успішної зими 1984 р. Бубка бачив перед собою лише одну мету – Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Однак через безглуздий бойкот Радянським Союзом Олімпіади 1984 р. у скарбничці в Сергія тільки одна олімпійська медаль – золото Олімпійських ігор у Сеулі 1988 р.

А тоді свій перший світовий рекорд спортсмен установив у Братиславі – 5 м 85 см. За тиждень у Парижі вже було 5 м 88 см. Третій світовий рекорд за один місяць у виконанні Бубки побачив Лондон 13 липня – 5 м 90 см. Коли Сергій попросив установити планку на 6 м, виявилося, що стійки стадіону «Кристал Пелес» на таку висоту просто не розраховані. Тоді ніхто не припускав, що відмітка «600» підкориться йому рівно за рік у Парижі.

Серія видатних рекордів пояснювалася досить просто: легкоатлета, немов на крилах, несло високе почуття. Його обраницею стала Лілія Тютюнник, майстер спорту з художньої гімнастики, з якою Сергій познайомився в Донецьку на стадіоні «Локомотив», де розташувалась їхня тренувальна база. Зіграли весілля, а вже в липні 1985 р., за кілька днів до встановлення головного рекорду, у них народився син. Назвали його на честь шанованого тренера – Віталієм.

1985 р. виявився нелегким. Занадто ранній початок сезону і застуда призвели до спаду форми. Але вже до чергового турніру серії «Гран-прі», за підсумками якого визначається кращий легкоатлет року, Бубка зумів відновитись і міг упевнено штурмувати 6-метрову висоту.

У той день у Парижі він змагався швидше із собою, ніж із суперниками. Найбільш гідні з них зійшли з дистанції на відмітці 5 м 80 см. Із третьої спроби колись недоступну висоту було підкорено. Ще довгий час ніхто зі спортсменів-жердин-ників не міг перевершити або хоча б повторити цей результат. А Бубка не став довго спочивати на лаврах. Через рік на Іграх Доброї волі в Москві він додав до світового рекорду ще сантиметр.

Цьому передувала серйозна психологічна підготовка. З легкоатлетом працював відомий практикуючий психолог Рудольф Загайнов (його ім'я пов'язують з перемогами А. Карпова, Г. Каспарова, Б. Беккера, П. Буре й ін.). Саме він перед найважливішими стартами налаштовував Бубку на перемогу. Тому жердинник практично не їздив на командні збори, а в секторі перед виходом ні з ким не розмовляв і навіть не вітався, щоб не «розплескати» настрій. Інші ж спортсмени сприймали це як зарозумілість, про що регулярно писали спортивні газети.

За одинадцять років Бубка підняв свій особистий рекорд на 43 см, а світовий рекорд – на 32 см, довівши його до фантастичної оцінки 6 м 15 см. Результат залишається неперевершеним донині. Бубка – єдиний спортсмен, який перемагав на п'ятьох чемпіонатах (з 1985 по 1995 p.). Бували в нього і серйозні спади, які він урешті-решт переборював. Сам Бубка стверджує, що його феномен у колосальній наполегливості й працьовитості, а секрет перемог – у трьох складових: сила, швидкість, техніка.

Як професіонал він усе звик планувати наперед. Тому, пішовши з великого спорту після невдалої для нього Олімпіади в Сіднеї, він не відчув проблем із перекваліфікацією, як багато спортсменів. З початку 1990-х pp. Бубка і його родина постійно проживали в Монте-Карло. Там розташований головний офіс його фірми з виробництва і продажу сухих дріжджів і харчових домішок, що поліпшують смак хліба. 2000 р. у Донецьку був відкритий завод хлібобулочних виробів, і кожний тепер може спробувати «бубкинський хліб». Вибір такого бізнесу не випадковий. Адже головний принцип Сергія Назаровича – «завжди бути корисним людям і рідній країні». Таку ж мету він переслідував, створюючи «Клуб Сергія Бубки» у Донецьку 1990 р. Ця організація є постійним опікуном багатьох дитячих спортивних шкіл і засновником міжнародного турніру «Зірки жердини».

Досвід і професіоналізм Бубки все ще потрібні спорту. З 1999 р. він функціонер виконкому МОК, член Ради Міжнародної легкоатлетичної федерації (ІААФ). І ці аспекти особистості Сергія не менш цікаві, ніж його спортивна кар'єра.

Відстоюючи активну громадянську позицію і будучи широко відомою у світі особистістю, Сергій Назарович справедливо розсудив, що може принести більше користі Україні, діючи як представник вищого органу влади – парламенту. Тому з 2002 р. він ще й народний депутат, займає центристську позицію і є активним членом фракції «Регіони України».

Чудово, що країна відзначила свого героя ще за життя. Феноменальний легкоатлет 2001 р. був нагороджений званням «Герой України». А тепер можна побачити і бронзового Бубку – біля входу на стадіон «Локомотив» у Донецьку. Крім нього, такої честі удостоїлися лише три спортсмени у світі.