Хеттське царство

1. Виникнення Хеттського царства. Між Середземним і Чорним морем розташована країна, яка здавна має назву Анатолія (це – територія сучасної Туреччини). Більшу частину території Анатолії займають гори. Головні багатства краю – ліси та поклади корисних копалин, зокрема, срібла й міді. Саме за міддю до Анатолії навідувалися купці з Месопотамії, які навіть заснували тут кілька торговельних поселень.

На початку II тисячоліття до нашої ери у Східній Анатолії виникли перші міста. Спочатку вони були незалежними одне від одного і навіть вели війни між собою. Але врешті-решт усі вони об’єдналися під владою єдиного царя. Цар Лабарна розширив кордони держави «від моря до моря». А його небіж та наступник зробив столицею місто Хаттуса. Об’єднана держава дістала назву Хеттського царства.

Анатолія (загальний вигляд із космосу)

На відміну від влади фараонів чи месопотамських володарів, влада хеттських царів не була необмеженою. Спочатку їх навіть обирали на зборах, участь у яких мав право взяти будь-який вільний хетт, у якого була зброя. Потім царська влада стала спадковою, але народні збори і надалі вирішували інші важливі питання державного життя. Ще впливовішою була Рада, яка складалася з представників хеттської знаті.

Головним засобом збагачення хеттських володарів і знаті були грабіжницькі походи проти сусідів. Цар Мурсілі I приєднав до свого царства Північний Ханаан, а 1595 року до нашої ери захопив і пограбував Вавилон. Однак військові перемоги не допомогли йому зміцнити царську владу. Невдовзі він загинув від рук власних родичів, яким після того було вже не до загарбницьких походів – хетти ледве втримували владу над Східною Анатолією.

2. Велика хеттська таємниця. Нове піднесення Хеттського царства пов’язують із тим, що в середині II тисячоліття до нашої ери його мешканці навчилися обробляти залізо. Залізо – твердіший метал, аніж мідь чи бронза. До того ж, його поклади зустрічаються частіше. Щоправда, обробка заліза вимагає досконаліших навичок – залізні знаряддя праці доводиться не так відливати, як виковувати. Секрет ковальської справи був найголовнішою таємницею хеттів, яку царі зберігали дуже ретельно.

Дванадцять богів підземного царства. Рельєф з Язилкая

Від збереження таємниці залежали насамперед військові успіхи хеттів. Адже залізні мечі міцніші за бронзові. А кінчики стріл та списів – гостріші. За допомогою залізних смужок хетти зміцнювали панцирі та щити своїх вояків. Про значення заліза для Хеттської держави свідчить навіть те, що із цього металу був виготовлений трон і символи царської влади. Та й коштувало залізо за тих часів у кілька разів більше за золото.

3. Хетти завойовують сусідні країни. Хеттські царі створили потужне військо за єгипетським зразком. Його ударною силою були загони колісниць. Щоправда, на відміну від єгипетських, у хеттських колісницях зазвичай було по три бійці – візник, вояк зі списом і вояк зі щитом. Був у хеттів і військовий флот із кількох десятків бойових кораблів.

Зміцнивши свою владу всередині країни і скориставшись послабленням Єгипту за правління Ехнатона, хетти відновили завойовницькі походи. Але тепер вони не обмежувалися грабунком, а приєднували загарбані території до свого царства. Спочатку хетти захопили Ханаан. Потім настала черга Західної Анатолії, де також виникли і зміцнилися незалежні держави. Боротьба була жорстокою, але зрештою хетти перемогли. Більшу частину західних земель приєднали до Хеттського царства, лише міста Мілет і Троя, які завчасно уклали з хеттами союз, зберегли самостійність. Дещо пізніше захопили й острів Кіпр.

Завоювання хетів

Проте хетти покладалися не лише на силу зброї, а й на мистецтво переговорів. Для цього у царів було спеціальне відомство, яке вело листування із сусідніми і далекими державами, приймало і відправляло до них царських посланців. Це були перші дипломати, професія яких була надзвичайно почесною, бо вимагала неабияких здібностей і знання іноземних мов.

4. Війна хеттів з єгиптянами. Посилення Хеттського царства не сподобалося єгипетському фараону Рамзесу II. Зібравши величезне військо, він вирушив відвойовувати у хеттів Ханаан. Але біля міста Кадеш на нього чекала пастка. Фараон необачно розділив своє військо на частини. Цим і скористалися хетти. Передовий загін єгипетського війська був оточений і ледве не знищений. Врятувала фараона лише особиста мужність і спритність головного загону єгиптян, який вчасно прибув на допомогу.

Рамзес II. Гранітна статуя (Британський музей)

Після бою Кадеш і весь північний Ханаан залишилися за хеттами, але Рамзес II своїм підданим оголосив, що перемогу одержав саме він. А щоб ніхто не сумнівався, навіть наказав увічнити її у храмових написах. Війна тривала ще 16 років, і зрештою 1258 року до нашої ери Рамзес II і хеттський цар Хаттусілі III уклали мирний договір – один із перших у світовій історії. Ханаан поділили навпіл, самі царі перетворилися з ворогів на союзників, а фараон навіть одружився на хеттській царівні. Це був час найвищого піднесення обох держав. Надалі їхні володарі були заклопотані не стільки новими загарбаннями, скільки утриманням уже завойованого.

Фрагмент договору між Хаттусілі III і Рамзесом II, знайдений у Хаттусі (Стамбульський археологічний музей)

Рамзес II увійшов до історії не лише як вояк, а і як будівничий. Він зводив міста і храми по всьому Єгипту, не забуваючи і про себе. Тільки статуй цього фараона залишилося близько п’яти тисяч, але Рамзесу II і цього було мало. Він вирішив увіковічити своє ім’я і на пам’ятках, збудованих його попередниками. Фараон всіляко підтримував жерців, а після його смерті вони майже цілком узяли владу в країні у свої руки.

Перші давньогрецькі держави

1. Розселення грецьких племен. На захід від Анатолії та на північ від Криту розташований Балканський півострів. У той час, коли в Месопотамії та Єгипті виникали перші держави, південну частину півострова, а також навколишні острови (які разом із Критом і становлять територію сучасної Греції) заселили племена греків. Власне, греками їх назвали згодом сусіди. Самі себе вони йменували еллінами, а свою країну – Елладою. Племена, які населяли Південну Елладу, називалися ахейцями, на півночі розселилися дорійці.

Греція, Егейське море і Крит (загальний вигляд із космосу)

Грекам їхня нова батьківщина подобалася, вони вважали її найкращою країною у світі. Але життя тут не було простим. Більша частина Греції вкрита горами. Річок багато, але вони більше схожі на струмки, які влітку до того ж висихають. Хліб – ячмінь і пшеницю – вирощували лише у долинах, яких було не так уже й багато. На кам’янистих ґрунтах краще росли маслини і виноград. Маслини вживали у свіжому вигляді, солоними або маринованими, але більша частина врожаю йшла на виготовлення олії. З винограду насамперед робили вино – греки зазвичай пили його, розвівши водою. Окрім того, вирощували яблука, груші, смокви, гранати, айву, горіхи, а також городину – капусту, горох, боби, цибулю і часник. Сіяли і льон. Орали греки за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Розводили також овець, кіз, свиней, згодом поширилося й конярство.

Якщо земля Греції не надто придатна для землеробства, то її береги немовби створені для мореплавства. Тут чимало зручних заток і бухт, а острови у морі розташовані близько один від одного. Греки були вправними рибалками.

Рибалки. Зображення на гідрії (Археологічний музей Наксоса)

Будівлі греки зводили переважно з каменю, якого в гірський країні вистачало, з глини виготовляли насамперед посуд. Гори Еллади були також багаті на корисні копалини – золото, срібло, свинець, мідь. Саме мідь, без якої неможливо виготовити ані бронзові знаряддя праці, ані бронзову зброю, стала головним джерелом багатства найдавніших грецьких держав.

2. Виникнення ахейських держав. Перші міста у Греції виникли в XVI сторіччі до нашої ери – у тій частині Еллади, яку населяли ахейці. Як і на Криті, це були міста-палаци, найбільші та найвідоміші з яких мали назви Мікени, Тиринф та Пілос.

Мури Тиринфа (сучасний вигляд)

Щоправда, на відміну від критських, ахейські палаци більше нагадували фортеці. У Тиринфі, скажімо, мури палацу були у 4,5 метри завтовшки і 7 метрів заввишки. Недарма це місто називали «міцностінним». Переповідали навіть, що звести такі мури звичайним людям не під силу, а будували їх казкові велетні – циклопи. З грецької це слово перекладають як «круглоокі», тож, можливо, насправді йдеться про іноземних майстрів, чий вигляд був просто незвичним для греків. Але за прикладом Тиринфа циклопічними тепер називають саме споруди із велетенських каменів.

Майже не поступався тиринфському палац у Мікенах. Але це місто частіше називали «золоторясним», бо воно було найбагатшим. Поховання місцевих володарів і зараз вражають – тут знайшли не лише зброю і посуд, а й прикраси із дорогоцінних металів та слонової кістки, а також золоті маски – своєрідні посмертні портрети царів.

«Левина брама» у Мікенах (сучасний вигляд)

У палаці в Пілосі виявили справжнє сховище глиняних табличок. Письмо, яким користувалися ахейці, було схожим на критське, і його також називають лінійним. Але, на відміну від критського, це письмо вдалося розшифрувати. І тепер ми знаємо не лише про внутрішній устрій найдавніших грецьких держав, а й безліч дрібниць із господарського життя.

На чолі кожної ахейської держави стояв цар. Царю належали найкращі землі, сам він мешкав у палаці, на нього працювали сотні, а іноді – й тисячі рабів. На користь володаря стягували податки і з мешканців сільської округи. За цим уважно слідкували чиновники. Для утримання своєї влади і загарбницьких походів проти сусідів у царя була озброєна дружина на чолі з командувачем. Та й самі ахейські царі майже не розлучалися зі зброєю – навіть стіни палаців вони прикрашали малюнками на теми війни і полювання. Відомо, що деякі з ахейських дружин наймалися на службу до чужоземних царів.

Вояки. Фреска (Археологічний музей Фів)

3. Боги давніх греків. Особлива роль у житті давніх греків належала жерцям. Адже греки вірили: лише вони знають, що треба робити, аби здобути прихильність богів.

Богів греки уявляли схожими на царів. Хіба що більш могутніми, здатними чинити справжні дива, і до того ж – безсмертними. Як царі залежали від податків, що їх збирали зі звичайних селян і ремісників, так і боги живилися, на переконання греків, пожертвами, що їх приносили люди. Як і царі, головні боги мешкали в розкішних палацах, розташованих, як розповідали легенди, на горі Олімп – найвищій горі Греції. Саме тому цих найшанованіших богів називали олімпійськими