Розділ II
Найдавніші держави

Міста-держави шумерів

1. Країна між двома річками. Перші в світі держави виникли у Месопотамії (це – територія сучасного Іраку). У перекладі з давньогрецької ця назва означає «країна між річками». І справді: через усю Месопотамію – з півночі на південь – течуть дві великі річки: Тигр і Євфрат, що разом впадають до Перської затоки. Влітку тут спекотно, часто бувають посухи. А коли трапляються зливи – річки виходять із берегів і затоплюють усе навколо. Згодом, щоправда, вода спадає, залишаючи після себе багато глини й мулу. Саме тому земля у Месопотамії надзвичайно родюча, а врожай можна збирати двічі на рік. Але для того, щоб його виростити, людям потрібно було надзвичайно багато працювати: не лише ретельно обробляти землю, а й копати колодязі, висушувати болота, будувати канали і дамби, які затримували б воду на випадок посухи.

Месопотамія і сусідні країни

Пальми на березі Євфрату

Мешканці Месопотамії вирощували просо, ячмінь, пшеницю, квасолю, горох, цибулю, огірки. Фінікову пальму називали не інакше як «деревом життя». Бо не лише вживали в їжу її плоди – фініки, а й використовували у господарстві листя, деревину і навіть фінікові кісточки. З ягід винограду робили хмільний напій – вино. Орали землю за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Тримали також віслюків, овець та свиней.

У Месопотамії майже немає будівельного каменю й лісів. Тому спочатку місцеві мешканці навчилися зводити житла з очерету – щось на зразок українських мазанок, а згодом з’явилися будівлі з цегли. І хоча цеглини були невипаленими, їх просто висушували на сонці, вправні будівничі зводили з них і багатоповерхові споруди, і потужні міські мури, і величні святилища.

Череда. Відбиток циліндричної печатки (Лувр)

Месопотамський будинок з тростини. Кам’яний рельєф (Британський музей)

З обпаленої глини виготовляли посуд, серпи для збирання врожаю і навіть цвяхи. Звісно, були і металеві знаряддя – головним чином, із міді. Зі срібла й золота виготовляли чудові прикраси. Щоправда, в самій Месопотамії родовищ металів немає. Їх завозили з інших країв – і це сприяло розвитку торгівлі.

2. Шумери. Північ Месопотамії населяли семітські та хурритські племена, а на півдні жили переважно шумери. Це були люди невисокого зросту, з великими очима і довгими горбатими носами. Чоловіки не мали вусів і голили голови. Одягом – і чоловікам, і жінкам – слугували спідниці з тканини або листя. Шумери були видатними винахідниками. Та охоче запозичували корисні винаходи в інших народів – такі як колесо (раніше його вважали саме шумерською знахідкою, але тепер учені це спростовують). Колесо використовували для перевезення вантажів і виготовлення зручного посуду.

Зображення візка на колесах. Рельєф з Ура (Іракський музей)

Саме шумери почали зводити перші в Месопотамії міста. Зазвичай їх будували на пагорбах, щоб можна було рятуватися під час повені, й оточували мурами. Кожному місту підпорядковувалася своя сільська округа, мешканці якої в разі ворожої навали чи стихійного лиха знаходили у місті порятунок. Найвідомішими шумерськими містами були Кіш, Ур, Урук і Лагаш.

Урук у III–II тис. до н. е.

Шумери вважали, що у кожного міста є свій бог, його «небесний захисник». Святилище цього бога – його храм – зазвичай був розташований у центрі міста. Шумерські храми мали вигляд багатоярусної вежі, яка нагадувала сходи до неба. Вважали, що цими сходами жерці піднімалися до богів. Проте жерці не лише молилися і приносили жертви, а й впорядковували міське життя. У храмах зазвичай зберігали зерно, необхідне для сівби, запаси харчів, які ставали в нагоді під час голоду, коштовності та інші цінності. У храмовому господарстві працювали селяни і ремісники, а також захоплені під час воєн раби.

Храм бога Наннара в Урі (сучасний вигляд)

3. Перші царі. Не дивно, що верховний жрець часто був і керівником міста. В інших шумерських містах керували військові вожді – за допомогою ради старійшин. Втім, влада верховного жерця чи вождя швидко ставала одноосібною, і він перетворювався на справжнього володаря міста – царя. Шумери називали царів словом, яке українською можна перекласти як «велика людина».

Самі царі стверджували, що отримали владу від богів, які обирають для такої важливої справи найбільш гідних. Щоправда, кожного разу «обирати найкращого» богам не доводилося. Бо царську владу зазвичай передавали у спадок – найчастіше від батька до сина. Послідовність володарів, які належать до одного роду, називають династією.

Цар. Алебастрова статуетка (Метрополітен-музей)

Процесія. Деталь штандарту з Ура (Британський музей)

Легенда розповідає, що царем міста Кіш боги обрали звичайного пастуха на ім’я Етана. Він був вправним царем. Але не мав дітей. Врешті-решт Етана змушений був залишити рідне місто і вирушити на пошуки «трави народження», яка допомогла б йому продовжити свій рід. У цьому йому взявся посприяти орел, якого Етана визволив з гірської ущелини. Птах підняв царя на височінь, звідки було видно всю землю. Етана злякався і впав додолу. Зглянулися боги над кішським володарем, народився в нього син, і правили його нащадки містом упродовж багатьох сторіч.

Цар Урука Енмеркар (знаний також під іменем Німрод) дістав владу над містом у спадок, адже володарем був уже його батько. Енмеркара вважали видатним будівничим – він прикрасив Урук численними палацами та храмами. Заради цього він звідусіль звозив дорогоцінне каміння і коштовну деревину – навіть із казкової країни Аратта, в похід проти якої він відрядив урукських вояків. Та легенди стверджують, що перемогою над Араттою Енмеркар не вдовольнився і вирішив побудувати в сусідньому місті Еріду вежу до самого неба. Обурилися боги та посварили будівельників між собою. Вежа залишилася недобудованою, а Енмеркар – присоромленим за свою пихатість.

Енмеркар. Алебастрова статуетка (Іракський музей)

Нащадком Енмеркара був ще один цар Урука – Гільгамеш. Надзвичайно сильна людина, але водночас – неабиякий бешкетник. Щоб якось його вгамувати, міські старійшини попросили богів знайти царю гідного супротивника. Боги прислухалися і створили героя Енкіду. Але юнаки, замість того щоб боротися один проти одного, побраталися. І разом здійснили безліч подвигів. Обурилися боги і наслали на Енкіду хворобу, від якої той помер. Зажурився Гільгамеш, зрозумівши, що смерть чекає і на нього. І вирішив здобути квітку безсмертя. Довго він блукав світом, і врешті-решт знайшов її – на дні моря. Проте коли втомлений заснув на березі, з’їла квітку змія. Повернувся Гільгамеш до Урука ні з чим. Але більше не бешкетував. Навпаки, збудував навколо Урука міцні мури, які захистили його рідне місто від ворогів. І саме так залишився безсмертним – у пам’яті нащадків.

Гільгамеш з левом. Рельєф з палацу у Дур-Шаррукіні (Лувр)

4. Поява міст-держав. Якою б «великою людиною» не був цар, сам керувати містом він не міг. Потрібні були особливі люди, які організовували б громадське життя і наглядали за тим, чи точно виконується воля царя, – чиновники. Для впорядкування суспільного життя добровільного дотримання звичаїв було вже недостатньо: необхідні були примусово встановлені правила, тобто закони, а також ті, хто стежив би за дотриманням законів, – судді. Потрібні були ще й ті, хто міг би примусити мешканців міста й округи коритися царській волі та законам і приборкати непокірних, – стражники. Необхідно було військо, яке захищало б місто від ворогів. Звісно, усіх цих людей – що вже казати про самого царя і його родину – треба було годувати і забезпечувати усім необхідним. Тому виникла потреба у скарбниці, для поповнення якої з мешканців міста і округи стягували особливі збори – податки. До того ж, селян і ремісників безпосередньо залучали до певних робіт – вони виконували громадські повинності.

Стела царя міста Лагаш Ур-Нанше (Лувр)

Так поступово складалася особлива організація, завданням якої було підтримання чинного суспільного ладу, що називається державою. Суспільства, що досягли рівня розвитку, за якого виникає держава, іменують цивілізаціями (від латинського слова, що, власне, й означає державу). Державою часто називають також простір чи територію, на яку поширюється її діяльність. У Шумері вона зазвичай охоплювала окреме місто з підпорядкованою йому сільською округою. Саме тому шумерські держави йменують містами-державами.

Внутрішнє життя держави може бути організоване по-різному. Якщо влада належить одній людині – державу іменують монархією, самого володаря – монархом, а інших її мешканців – підданими.

Про що розповідають глиняні таблички

1. Виникнення писемності. Навіть великим господарством важко керувати, покладаючись лише на власну пам’ять. Треба знати не лише скільки і чого зараз є у господарстві, а й скільки було і куди поділося, та на що можна розраховувати в майбутньому. Керувати державою – ще складніше. Жодна людина не зможе вивчити закони так, щоб потім відтворити їх дослівно. Якщо розпорядження керівників просто переказувати, легко спотворити їхній зміст. Шумери винайшли спосіб, як зберігати і точно передавати інформацію, при цьому не вимовляючи ані слова, – вони створили писемність.

Легенда розповідає, що винахідником писемності був цар Енмеркар. Він нібито кілька разів надсилав гінця до далекої Аратти, вимагаючи дослівно переповідати свої вимоги її мешканцям. А коли зрозумів, що посланець просто не може запам’ятати усе сказане, цар вирішив записати свої слова. Як саме це зробив Енмеркар, ми, звісно, можемо лише здогадуватися. Швидше за все – шумери спочатку просто малювали те, про що хотіли сказати. Щоб написати «людина» – малювали людину, «риба» – рибу, «зерно» – колосок. Так само позначали і дії: зображення плуга означало «орати», ніг – «ходити». Таке письмо називають малюнковим. Щоб його зрозуміти, не потрібно навіть знати мови, якою розмовляє той, хто пише.

Таблички з Кіша – найдавніший зразок шумерського письма (Музей Ашмола)

Розвиток знаків шумерського письма

Але речей і дій у житті трапляється значно більше. Якщо кожну з них позначати окремим малюнком, знаків доведеться вигадувати десятки чи сотні тисяч. До того ж, не все можна намалювати так, щоб інші зрозуміли малюнок без пояснень. А користь написаного – саме в тому, щоб його легко було збагнути. Через це поступово шумери почали знаками передавати не предмети чи дії, а слова, якими вони називаються, а згодом – окремі склади. Це дозволило скоротити загальну кількість знаків і зробити письмо зрозумілішим для тих, хто розмовляв однією мовою.

Писали шумери загостреною тростинкою – стилем – на глиняних табличках. Оскільки глина в Месопотамії є всюди, її просто набирали в жменю, змочували водою і розкочували, як млинець. Зазвичай таблички легко вміщувалися у долоні, тож у письмовому столі потреби не було. Іноді таблички вкладали у конверти – також глиняні, на яких ставили печатки, щоб вберегтися від підробок.

Писар із стилем та табличкою. Рельєф з Кальху (Британський музей)

Складні малюнки на глині відтворити важко. Тому шумери змушені були спрощувати знаки, і врешті вони почали нагадувати набір рисочок або клиночків. Саме тому шумерську писемність часто йменують клинописом. Спочатку знаки розміщували один під одним – писали стовпчиком згори донизу. Але згодом дійшли висновку, що зручніше писати у рядок, зліва направо.

2. Боги шумерів. Шумери швидко зрозуміли, що записувати можна не лише розпорядження царів, закони чи господарські розрахунки. А й давні легенди і перекази, вірші та пісні. Завдяки глиняним табличкам, що збереглися навіть у вогні пожеж, ми знаємо, як жили мешканці давньої Месопотамії, чим займалися, як виховували дітей, у яких богів вірили.

Незважаючи на те, що в кожного шумерського міста був свій власний «небесний захисник», існували боги, яким вклонялися мешканці цілої країни. Так, бога неба усі шумери звали Ану, бога землі й повітря – Енліль, бога води – Енкі. Енліля також вважали богом долі, за велінням якого на землі наставав день. За легендами, саме Енліль створив їстівні рослини, дав людям мотику і плуг, звів міста. Енкі шанували як бога мудрості.

Шумерські боги. Відбиток циліндричної печатки (Британський музей)

Головним небесним світилом шумери вважали місяць. Бог місяця мав ім’я Наннар. Його син Уту був богом сонця. А донька Інанна – богинею вечірньої зорі, а також – кохання, родючості, мисливства і війни. Її часто зображували у вигляді жінки-вояка у колісниці, в яку запрягали левів. Був у мисливства і війни ще й бог Нінурта. Щоправда, якщо уважніше придивитися до міфів про нього, то можна припустити, що цим іменем шумери називали «обожненого» ними царя Енмеркара-Німрода. Шумери взагалі вірили, що могутні й безсмертні боги насправді неабияк схожі на людей і поводять себе так, як земні володарі. Їдять і п’ють, заздрять одне одному, сваряться і воюють між собою. Від простих людей вимагають лише безумовної покори і постійних пожертв. А тих, хто не виконує божих настанов чи навіть забаганок, жорстоко карають.

Човен, навантажений худобою та майном. Відбиток циліндричної печатки (Британський музей)

Будь-які природні явища і стихійні лиха шумери вважали проявом волі богів: їхньої милості або навпаки – невдоволення. Одного разу, стверджує шумерська легенда, боги, роздратовані зневагою до них, вирішили взагалі знищити людство і наслали на землю Всесвітній потоп. Але Енкі вирішив урятувати одного чоловіка на ім’я Зіусудра (або ж Утнапіштім), який слухався богів і вів праведне життя. За порадою Енкі той збудував величезний човен, або ж корабель, у який сів разом із родиною, худобою і дикими тваринами, щойно вода вкрила землю. Шість днів тривала буря. На сьомий вгамувалася. Ворон допоміг Зіусудрі знайти верхівку гори, що височіла над водою. Вийшов той на берег і приніс жертву богам. Пробачили боги людей, зупинили потоп, і нащадки Зіусудри розселилися по всій землі.

3. Шумерська наука. Шумерські жерці записували не лише легенди та перекази, вони зберігали пам’ять про усі помітні події, якими був відзначений кожен рік у житті їхнього міста. Згодом такі записи перетворилися на літописи. Щоб вгадати волю богів, жерці уважно спостерігали за явищами природи. Вони навчилися передбачати рух сонця, місяця і планет, дали імена сузір’ям, склали перший календар, запровадивши поділ року на 12 місяців і семиденні тижні. Тому шумерів вважають засновниками астрономії, а також астрології – тобто мистецтва передбачати долю за розташуванням зірок.