© В. М. Скляренко, В. В. Мірошникова, О. П. Цацко, А. Г. Ковальов, упорядкування, 2019

© Л. Д. Киркач-Осіпова, ілюстрації, 2013

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2018

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Передмова. Людина відкриває Землю

Чи є сьогодні на нашій планеті неходжені стежки чи незнані куточки? Погляньмо на карту: континенти на ній всіяні великими й малими містами, а блакитні стрічки річок, острови та гори мають власні назви. В Антарктиді – найбезлюдянішому материку – працюють наукові станції. Супутники та літаки за допомогою сучасної техніки передають на Землю найточніші дані про висоту та довжину різних природних об’єктів, підводні човни досліджують дно океанів, мережі метеостанцій цілодобово стежать за погодою в різних країнах… Здається, минуло вже багато століть відтоді, як людство познайомилося зі своєю планетою. Та це не зовсім так. Скажімо, Антарктиду відкрили менш ніж двісті років тому – у січні 1820 року, Австралію – в 1606 році, офіційною датою відкриття Північної Америки вважається 1492 рік. Отже, ще кілька століть тому (для географії – дуже малий відтинок часу) відомості про відкриття нових земель були в центрі уваги, а географи із задоволенням заповнювали «білі плями» на картах.

Навіть нині, коли супутники ведуть цілодобову фотозйомку поверхні Землі, на нашій планеті залишилися куточки, де ніколи не ступала нога людини, і географічні об’єкти, які попередні дослідники просто «не помітили». Перша з майже недосліджених областей – це дно Світового океану. Хоча найбільші гірські хребти, що тягнуться під багатокілометровим шаром води, вже нанесені на карти, але, скажімо, величезні впадини ще чекають ретельного дослідження. У Світовому океані дев’ятнадцять западин, глибини яких перевищують 7000 м. З них – п’ятнадцять у Тихому, три в Атлантичному й одна – в Індійському океані. Вулканічна активність триває, тому підводний рельєф постійно змінюється. Іноді це приводить навіть до появи нових островів.

Карта, викарбувана на кістці мамонта близько 15 тис. років тому

Малюнок на срібній вазі з Майкопського кургану

Чимало таємниць ховають у собі й ті регіони різних континентів, що вкриті лісами. Зовсім недавно, у 1973 році, у тропічних лісах Бразилії, поблизу кордону з Колумбією, майже випадково було знайдено річку понад 400 км завдовжки. Подібне відкриття було зроблено в джунглях північно-східної Аргентини в 1980 році, коли на мапу була нанесена річка з водоспадом 103 м заввишки.

У Середземному морі, між островом Сицилія й африканським узбережжям, 13 липня 1831 року раптово виникла нова земля, що дістала назву острів Юлії. Цей новонароджений острів відразу ж став об’єктом дипломатичного конфлікту між Італією і Великою Британією. Кожна країна вважала його своїм, і недаремно: в цього шматка землі було дуже вигідне географічне розташування. Поки дипломати двох країн вирішували, чия ж це, власне, земля, острів розмило морем. До речі, він виникав і знову зникав ще кілька разів, але суперечок більше не було.

Ще один напрямок географічних досліджень – це розвідування підземної будови Землі. Майже в усіх підручниках ви можете прочитати про те, що Земля має кілька оболонок, які відрізняються своєю щільністю та температурою, однак дослідження мантії і, тим більше, ядра Землі – завдання для майбутніх поколінь, бо сучасний рівень розвитку техніки дає змогу лише краєм ока зазирнути в глиб нашої планети.

Під поняттям «Географічні відкриття» звичайно розуміють знаходження нових географічних об’єктів – річок, озер, гірських масивів, печер, рівнин та ін. Але останнім часом до географічних відкриттів почали відносити ще й тлумачення географічних закономірностей. Такі відкриття – це теорії, які пояснюють, чому наша планета має саме такий вигляд. Наприклад, теорія дрейфу континентів дає змогу вченим розрахувати, який вигляд мали материки мільйони років тому і якими вони стануть через мільйони років. А вчення про біосферу В. І. Вернадського доводить, що на нашій планеті все тісно пов’язане одне з одним – і клімат, і рельєф, і живі істоти.

Географічні відкриття… За цим коротеньким словосполученням стоять мільйони кілометрів морських та наземних шляхів, тисячі доль мандрівників, величезні випробування та радість пошуку. На мапі ми всюди бачимо імена тих, хто, ризикуючи життям, наносив на пергамент або папір силуети незнаних берегів та гір, примхливі звиви річок та негостинні пустелі. Але наука не говорить мовою поетів. Вона дає точне визначення кожному явищу і географічним відкриттям – також.

У нашій книжці ми будемо розповідати здебільшого саме про відкриття нових географічних об’єктів, хоча не зможемо обійти деяких теоретичних моделей, які змінювалися під впливом нової інформації. Якби колись люди не були впевнені, що земля – це диск, не було б пошуків краю світу і безліч експедицій ніколи б не вирушила в путь. Якби не помилки на мапах, можливо, історія людства була б зовсім іншою…

Як і в багатьох інших галузях науки, в географії неодноразово траплялися випадки, коли одне й те саме відкриття робилося двічі, тричі або навіть кілька разів. Наприклад, вчені вже остаточно з’ясували, що Північна Америка була відкрита вікінгами задовго до Колумба. Відкриття Австралії також відбувалося кілька разів. Голландці відкрили п’ятий материк ще в 1606 році, але не квапилися розкривати свою таємницю іншим країнам. Вони мали намір самостійно освоїти континент і навіть дали йому назву «Нова Голландія». Втім, офіційна дата відкриття Австралії – 1770 рік, а першою людиною, що ступила на її берег, вважається англійський мореплавець Д. Кук. А ось іще один приклад: архіпелаг Самоа, розташований у Тихому океані, відкривався тричі. Першим це зробив голландець Я. Роггевен у 1722 році, а за ним – французи Л. Буґенвіль (1768) та Ж. Лаперуз (1787). Кожен з них був впевнений, що відкрив нові, невідомі острови.

Чукотська карта

Колись дуже популярною була пісенька про те, що разом з географічними відкриттями є й географічні закриття. Жарти жартами, але такі випадки також траплялися. Географічні закриття – це здебільшого виправлення помилок, зроблених попередніми географами. Але не треба думати, що ті, хто були першими, недбайливо ставилися до своїх обов’язків. Зовсім ні, вони намагалися якомога точніше визначити координати нових островів, річок, заток. Проте зовсім невеликі помилки в обчисленні могли призвести до того, що один і той самий острів раптово опинявся відразу у двох місцях. Саме так, скажімо, сталося з островами Гангес – іспанці відкрили їх у XVII столітті і дали їм назви Ідху, Бонін та Волькано, а на зворотному шляху не впізнали їх і назвали вдруге. До речі, ця помилка була виправлена лише в 1965 році.

Ще 50 років тому на картах, що були видані у Великій Британії, біля деяких островів можна було побачити спеціальні позначки, що означали «положення сумнівне» чи «існування сумнівне».

Звичайно ж, найбільше таких помилок трапляється поблизу берегів Антарктиди, оскільки там за острови нерідко мають… так, ви вже здогадалися – айсберги. Деякі з них велетенські за розміром. Наприклад, у 1951 році на півдні Тихого океану було знайдено крижаний острів 97 км завширшки та 335 км завдовжки (трохи більше за Вірменію!). А якщо ви порівняєте сучасну берегову лінію Антарктиди з тією, що зображена її відкривачами, ви будете дуже здивовані: деякі бухти, миси і навіть цілі гори просто зникли з сучасних мап! Внаслідок потепління величезні масиви льодовиків сповзають до океану й утворюють все нові й нові айсберги.

Ще однією причиною географічних закриттів є зникнення географічних об’єктів. Обличчя Землі постійно змінюється: там, де колись шуміли морські хвилі, зараз здіймаються гори. Річки протягом століть прокладають нові русла, на місці родючих земель виникають пустелі… Щоправда, більшість змін відбувається дуже повільно, майже непомітно для людського ока. Знаменитий Ніагарський водоспад щороку «з’їдає» від 70 до 90 см скелі, з якої він падає. За час свого існування водоспад віддалився від місця свого виникнення більш ніж на 10 км. Якщо він просуватиметься з такою швидкістю, то приблизно за 20 тисяч років досягне озера Ері, а потім перестане існувати.

Людство почало відкривати Землю багато тисячоліть тому. І на цьому шляху пройшло декілька етапів. Уявіть собі ті часи, коли людина тільки-но почала відрізнятися від тварин. Первісні племена мали власну «територію», яка була добре відома всім членам роду. Але сприймали вони її зовсім не так, як ми зараз. Скелі були місцем, де можна сховатися від хижаків та знайти каміння для виготовлення знарядь праці. Ліси та степи – мисливськими угіддями та місцем, де можна зібрати їстівні ягоди, горіхи та коріння.

Морська карта 1500 року

Напад морського чудовиська на корабель

Першими у світі шляхами були річки. У середніх широтах ними можна було подорожувати і влітку – на плотах та човнах, і взимку, коли крига вкривала їх. Цікаво, що в деяких первісних племен, що оселялися поблизу великих річок, не було уявлення про чотири сторони світу. Вони спочатку розрізняли лише дві: за течією або проти течії. Перші в історії людства експедиції рушали вздовж річок. Скажімо, давні єгиптяни, про яких ми розповімо в одному з подальших нарисів, здавна мріяли відшукати виток Нілу – місце, де, за їхніми уявленнями, жили боги.

Минали століття, люди поступово розширювали свої уявлення про навколишній світ, вони почали приручати тварин, які могли рухатися набагато швидше за пішохода. Стали можливими подорожі на далекі відстані. Для розведення деяких тварин потрібно було весь час пересуватися з місця на місце, і кочові народи постійно мандрували в пошуках пасовищ.

Щоб усвідомити масштаби географічних уявлень народів, життя яких залежало від полювання, наведемо лише один приклад. Американські індіанці, полюючи на бізонів, за мисливський сезон проходили понад дві тисячі кілометрів! На цьому довгому шляху вони б неодмінно заблукали, якби не мали ніяких орієнтирів. Історики встановили, що мисливці користувалися мапами, які були нанесені на бересту або оленячу шкіру. До речі, подібні мапи були відомі й мешканцям Сибіру та Далекого Сходу. Вони були напрочуд точними і давали змогу легко орієнтуватися на місцевості.

Торгові стосунки були ще однією можливістю дізнатися про нові землі та моря. Скажімо, в давньогрецьких полісах можна було купити товари не тільки з островів Середземного моря, але й з Єгипту, Скіфії, навіть з далекої Лівії. Історія знає багато прикладів того, як міста ставали відомими завдяки майстерності місцевих мешканців. Толедські клинки, венеціанське скло, паризькі модні сукні – все це було відомо навіть тим, хто жодного разу не пускався в мандри… А купці нерідко були справжніми першопрохідниками. У пошуках нових товарів та ринків вони влаштовували на власні кошти експедиції, тісно спілкувалися з тими, хто бував у далеких краях, складали власні мапи…

Подальший розвиток географії тісно пов’язаний з військовими походами. Під час розквіту могутніх держав дуже часто виникала необхідність у нових землях для вирощування культурних рослин, у різноманітних корисних копалинах… Ті країни, де кількість родовищ була великою, швидше розвивалися і вели широку торгівлю з іншими державами. Звичайно ж, родовища поступово вичерпувалися. Окрім того, землеробство було ще недосконалим, тому землі з кожним роком давали все менший врожай. Тому необхідно було шукати ще не зайняті території або починати війну з сусідами, щоб знов отримати доступ до сировини та родючих земель. Більш слабкі племена, зазнавши поразки, часто були змушені шукати собі нове місце під сонцем. Найближчі землі були зайняті, тому їм доводилося долати величезні відстані, перш ніж вони знаходили нову батьківщину.

З плином часу залишалося все менше незайнятих територій, поступово визначалися кордони між державами. На Землі виникло кілька осередків цивілізації, які мали власні уявлення про світ. Якщо ви поглянете на мапи, зроблені приблизно в той самий час в різних країнах, то побачите, що в центрі розміщувалися найбільш досліджені землі, далі були зображені сусідні країни, а решта території землі та океану залишалася поза увагою картографів. Коли не було точних відомостей, їх часто замінювали різноманітні міфи та легенди. Невідомі країни здавалися чимось таким несхожим на батьківщину, що їх охоче «населяли» чудовиськами та різними дивницями.

Так уявляли морського змія