Тепер, товариші, дозвольте мені перейти до конкретних завдань нашого Оргкомітету. На першому місці, звичайно, стоять питання творчого порядку. Цим питанням Оргкомітет, на жаль, приділяв дуже мало уваги і тут у вас в РСФРР, і в нас на Україні. А це ж, товариші, найголовніше і до цього нам треба взятися негайно і як найенергійнішe, бо письменник без творчості, письменник з одними розмовами, хоч би й з цієї почесної трибуни, ще не письменник. Письменник визначається книжками, творчістю.
Друге питання – про це, на нашу велику радість, ми почули з уст таких письменників, як Всеволод Іванов, як Серафімович, як Лев Нікулін, – про так звані «національні» літератури. Це питання Оргкомітет мусить поставити чіткіше. Ми з вами не раз зустрічалися, цілувалися, обнімалися, були на численних банкетах ви у нас, ми у вас, а все ж на сором нам, ми мало звертали уваги на розвиток літератур народів СРСР, і тут боляче вам це чи не боляче, – але треба вам сказати правду в вічі: самих задніх пасе з цього боку російська література. Характерне те, що ми, українці, вашу літературу прекрасно знаємо, прекрасно знаємо не лише російську літературу, ми знаємо і білоруську літературу, і грузинську літературу, і татарську літературу і т. д. Ми перекладаємо українською мовою літератури всіх народів СРСР. Ми перекладаємо і російську літературу українською мовою. І чимало перекладаємо, а от російський письменник не дуже турбується про те, щоб російською мовою дати літератури народів Союзу. Про це Оргкомітет повинен подумати, і повинен за це взятись рішуче. Треба, щоб Оргкомітет Всесоюзний був саме Всесоюзним комітетом, не Всеросійським, а Всесоюзним.
Тепер про конкретну допомогу Всесоюзного Оргкомітету радянським літературам СРСР. Я гадаю, що допомога – має бути конкретна, матеріальна допомога. В чому вона має полягати? Ми вчора чули дуже невтішні цифри. Наприклад, казахська література може зреалізувати лише 5 % всієї своєї продукції. Мушу вам заявити, що наш завідувач видавництва літератури й мистецтва вчора нам сказав, що Україна може зреалізувати лише 60 % своєї продукції. Я не знаю, як з цією справою в інших нацреспубліках, але ці цифри свідчать, що ми маємо прорив на цьому фронті. В чому ж справа? У нас не вистачає паперу. Я гадаю, що Оргкомітет повинен потурбуватися про те, щоб папір розподіляли рівномірно між видавництвами нацреспублік, щоб Казахстан не був у такому жахливому становищі, – що може зреалізувати лише 5 % усієї продукції. Про це треба кричати. Якщо ми кричимо про прорив на інших фронтах нашого соцбудівництва, то тим більше ми повинні кричати про прорив на нашому літературному фронті.
Тепер уже з обов’язку, як голова матеріально-побутового сектору Всеукраїнського Оргкомітету, дозвольте вас познайомити з тим, що ми зробили, щоб поліпшити матеріально-побутові умови нашого письменника. Дещо наш Оргкомітет після постанови ЦК партії зробив. Тут один з доповідачів говорив про організацію літературного фонду в РСФРР. Ми цей літературний фонд за допомогою партії організували на 200 тис. крб. Ми впорядкували медичну допомогу письменників, до деякої міри розв’язали і розв’язуємо житлове питання. Ми організуємо великий будинок відпочинку у прекрасному місці на Дніпрі, біля Києва в відомому колишньому Межигорському монастирі. Дозвольте від імені нашого Оргкомітету заявити, що ми будемо дуже раді бачити всіх вас у себе в гостях у будинку відпочинку. Я гадаю, що там на дозвіллі ви зможете не лише відпочивати, але й обізнатися з українською літературою. (Оплески).
Я знаю, що в вас тут дуже багато роботи, що може вам ніколи, а ми дамо вам усі можливості для цього – просимо товариші! (Оплески).
Сообщаю, что в доме № 5 кв. 22 по ул. Кр. Писателя /3 район/ проживает и в настоящее время находится в командирове в Лохвице гр-н Губенко Павел Михайлович /Остап Вишня/ 1889 год. рож. урож. с. Грунь Полтавского окр., женат, чл. союза, б/п. Письменик /на дому/.
В доме прож. с 1930 года. Прибыл Сумская 130.
Жена гр-ка Маслюченко Варвара Алексеевна, 1902 год. рож. урож. г. Харькова, чл. союза, дом. хоз.
При них один малолетний ребенок.
Вход в его кв. 2 подъезд 3 этаж кв. 22 направо.
19.10. 33 год.
Вопрос: Кто руководил в последнее время боивками «УВО».
Ответ: Из разговора с ОЗЕРСКИМ я узнал, что руководителем боевой террористической работой в центре был БИЛЫЙ Михаил.
Вопрос: Кто был намечен к террору и кто этот террор должен был выполнять.
Ответ: По информации ОЗЕРСКОГО к террору намечены были два человека: ЧУБАРЬ и ПОСТЫШЕВ. О покушении на ЧУБАРЯ ОЗЕРСКИЙ сказал вскользь. Зато на ПОСТЫШЕВА ОЗЕРСКИЙ остановился подробнее: в ответ на разгром и репрессии в отношении УВО и украинских националистов вообще, репрессии, которые приписываются здесь и заграницей ПОСТЫШЕВУ, как «графу Бобринскому наших дней» и в доказательство того, что УВО еще живет, требовалось это покушение. Особенно подогревало эту мысль покушение на Львовское консульство. Выполнить этот террористический акт должен был Остап ВИШНЯ (все время бредящий о самоубийстве) прямо в кабинете, во время приема делегации писателей ПОСТЫШЕВЫМ. То что стрелять должен ВИШНЯ должно иметь большое политическое значение и здесь и заграницей, потому что это наиболее популярный украинский писатель.
Покушение должно было состояться накануне Октябрьских торжеств, чтобы соответствующим светом окрасить все торжество.
Харьковское руководство блока решило провести теракты над ПОСТЫШЕВЫМ и ЧУБАРЕМ, впоследствии БАЛИЦКИМ, которого считали основным виновником разгрома организации.
От ОЗЕРСКОГО, как члена руководства, мне в октябре стало известно, что для совершения терактов намечены следующие террористические тройки: ПИЛИПЕНКО, ПАНЧЕНКО, ДЕСНЯК – об’ект ЧУБАРЬ, Остап ВИШНЯ, ДОСВИТНЫЙ и СЛИСАРЕНКО организовывают покушение на ПОСТЫШЕВА, а тройка ГРИЦАЯ /входит кажется ГРИЦЕНКО и НОВАРСКИЙ, знаю лично только ГРИЦАЯ/ должна убить БАЛИЦКОГО.
На заседаниях актива организации у ПАНЧЕНКО, КАСЬЯНЕНКО Евгения и др. местах, в качестве резерва упоминались, а затем были выделены мной ШТАНГЕЙ, ПОЛИЩУК В., ГЖИЦКИЙ, АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ, ПИДМОГИЛЬНЫЙ.
Теракты предполагалось провести в дни Октябрьских торжеств, так как это являлось в это время наиболее яркой демонстрацией в связи с скоплением народа облегчило бы их техническое выполнение.
ПОСТЫШЕВА должен был убить Остап ВИШНЯ, на предполагавшемся приеме украинских писателей в ЦК, а ЧУБАРЯ – я на одном из предпраздничных или праздничных собраний, на заводе или в клубе, где ожидалось его присутствие и выступление.
В этих случаях при неудачном выстреле или провале стрелял следующий член каждой тертройки.
Огнестрельное оружие для выполнения терактов имелось почти у всех, а недостающее обещал достать ЗАКЛИНСКИЙ.
Верно: Оперуполномоч. IV отдела /ГОЛЬДМАН/
Грудневі дні проходили під супровід тяжких дум і надоїдливих плянів самогубства. Однак, як видно, у мене не вистачало відваги на такий поступок, хоч ця думка згодом роками мене турбувала.
У театрі відбувались проби, вечірні вистави, автори читали свої нові п'єси. Микитенко просунув свою чергову драму «Бастилія Божої Матері», в якій я удостоївся ролі офіцера білої армії, але вже не встиг її виконати.
Одного ранку, чекаючи на пробу, сидів я біля вікна в коридорі театру, коли з кабінету директора вийшла Наталія Ужвій – одягнена в котикове манто, на обличчі приманливий усміх нафарбованих уст, а під пахвою том Й. Сталіна «Вопросы ленинизма». Вона присіла біля мене й заговорила:
– Юзку! Що з тобою? Чого ти мучишся? Хіба ж ти не бачиш, що життя не стоїть на місці? Воно міняється і нас міняє? Не губи себе! Про твій внутрішній стан уже чимало розмов!
Я встиг їй тільки відповісти:
– Наталю! Не турбуйся мною… Маєш ось лектуру під пахвою. Вивчай… – коли тут вийшов директор Лазорищак, і вона знітившись попрощалась і побігла за новим начальством.
24 грудня 1933 року, бродячи увечері безцільно по Сумській вулиці, несподівано наткнувся я на Остапа Вишню з дружиною. Мабуть, кілька місяців ми не бачились. Після тяжкого нервового потрясения, яке він переніс по смерти Хвильового, Павло Михайлович майже не показувався на людях. Коли ж доводилось у справах заходити до видавництва чи деінде, він завжди виходив з дому в товаристві дружини. В той час чимало громадян не вертались додому і рідня витрачала багато часу на їх розшуки. Звичайно, всі сліди вели до котроїсь з харківських тюрем. Ось чому Варвара Олексіївна не відступала від Павла Михайловича; вона, як і багато інших жінок, бажала бути свідком того, чого людина сподівалась, але не знала, де це її настигне.
Вираз обличчя і вся постать Павла Михайловича свідчили про те, що він вибитий з колії і що нерви його натягнуті як струни. Обоє навипередки стали розповідати, як то від кількох днів за ними по п'ятах слідкує якийсь тип. День і ніч він стовбичить у них під будинком, а коли вони тільки виходять з дому, він як тінь переслідує їх.
Типи, яким ДПУ доручало морально тероризувати намічену жертву, своєю безцеремонно-нахабною настирливістю попадали в очі недосвідченому громадянинові. Кілька днів, а то й тижнів, такий індивід невідступно слідив за кожним кроком приреченого. Біля помешкання й установи, де жили і працювали майбутні підсудні, чергувались дежурні сексоти, не даючи хвилини спокою своїй жертві. Розмовляючи, я непомітно придивлявся до типа, що безцеремонно стояв на віддалі кільканадцяти кроків і не спускав свого пильного ока з нас. А тут Вишня шепоче:
– Йосипе, не оглядайтесь! Ви теж маєте ангела-хоронителя. В такому ж одязі, в чорній шапці, в плащі з чорним хутряним коміром, стоїть такий же тип, як і мій охоронець.
Нам нічого не залишалось, як попрощатись і повести далі своїх переслідувачів.
Це була наша остання зустріч на волі.
Другого дня ранком під акторським гуртожитком чекав на мене вчорашній супутник. Своїм сексотським коміром він захищав вуха і ніс від грудневого морозу і, як видно, був сповнений бажанням великої помсти за те, що я так довго не виходив з хати і заставляв його цокотіти зубами на немилосердному морозі. Він і цього разу довів мене до театру, а там уже чекали внутрішні сексоти.
Я зупинився біля таблиці розпису щоденних проб. Підійшла дружина художника Вадима Меллера, який жив у будинку «Слово», і прошепотіла, що минулої ночі забрали їх сусіда Остапа Вишню. Ґепеушники цілу ніч перевертали помешкання письменника догори дном, шукаючи доказів його контрреволюційної діяльности, і не дали сусідам очей заплющити.
О проекте
О подписке