Сприймайте світ не як північ та південь, не як захід та сход, але скрізь відрізняйте світ старий від світу нового.

Зі старовинної тібетської казки

Усе про динозаврів в одній книжці

Ще з найдавніших часів люди знаходили в землі кістки, не схожі на кістки звичайних тварин. Іноді вони були просто величезними. Тому майже всі народи планети вірили, що десь існують велетенські істоти – дракони.

Та й як було не повірити в них! Докази були поряд. Ось що побачив, наприклад, погонич верблюдів монголець Багва в ущелині Бугін-Цав: «Перед ним з’явилася страшна потвора з розтуленою пащею із гострими зубами, з пазурами на лапах. Довгий хвіст тягнувся кудись далеко, вглиб піщаника. Картина була така незвична і страшна, що Багва остовпів від здивування, а отямившись, побіг до верблюда і помчав до свого стану».

Казковий дракон

Людська фантазія наділила драконів дивовижними рисами – вмінням дихати вогнем, літати під хмарами. Загадкові тварини нібито були вкриті залізною або золотою лускою. Азійські казкові дракони часто допомагали біднякам і карали злих багатіїв, а європейські зазвичай стерегли скарби та викрадали красивих дівчат, за що лицарі їх вбивали.

Згодом з’ясувалося, що казкові тварини і справді жили на Землі, але задовго до того як на планеті з’явилися люди. Втім, реальні «дракони» значно відрізнялися від казкових. Про те, якими вони були, вчені дізналися завдяки багаторічним науковим розвідкам, і зараз ми дещо вже знаємо про цих тварин, яких називають динозаврами, але чим більше ми дізнаємося про них, тим більше виникає нових запитань. Тож динозаври досі залишаються загадковими істотами.

Якщо пересічну людину спитати, чи знає вона, хто такі динозаври, вона, мабуть, відповість: «О, динозаври! Величезні, страшні, кровожерні», – і назве тираннозавра. Кому відомо трохи більше, той додасть кілька слів про гігантських травоїдів – диплодоків та бронтозаврів, летючих зубастих потвор птеродактилів, жахливих морських страховиськ – іхтіозаврів, і розповість про таємничу Нессі, що, кажуть, і тепер живе у шотландському озері Лох-Несс.

На жаль у цих характеристиках більше помилок, ніж правильних даних, бо не всі з перелічених істот є динозаврами, до того ж динозаври були не тільки великими, а й маленькими. А що стосується існування Нессі та причин вимирання динозаврів, то тут ми маємо більше прагнення до сенсацій, ніж наукових уявлень.

Проте, якщо ви взяли до рук цю книжку, то, напевно, хочете долучитися саме до наукових відомостей про динозаврів. Вона саме для вас. Тут представлені новітні погляди вчених на динозаврів, викладені основні гіпотези, які існують зараз щодо решти проблем, досі не розкритих.

Деякі наукові уявлення про динозаврів просто застаріли, але утвердилися у свідомості людей. Ось, наприклад, одне з таких уявлень. Понад сто років тому американський дослідник Отнієл Чарлз Марш, коли вперше вивчав повний скелет гігантського динозавра, був вражений надто маленькими розмірами його мозку і зробив висновок: «Дуже невеликі розміри голови і мозку свідчать про те, що рептилія була нерозумна і рухалася повільно». Але зараз є дані, що спростовують це твердження. Хоча для широкого і необізнаного загалу динозаври досі залишаються дурними і малорухливими. Звичайно, за винятком знаменитого тираннозавра, який завдяки кінострічкам здобув репутацію хитрого кровожерного хижака і майже спринтера. Проте щодо його можливостей існують цілком протилежні думки. З ними та іншими цікавими припущеннями ви і познайомитесь в цій книжці.

Так уявляли дракона в Європі на початку XVIII ст.

Треба мати на увазі, що багато помилкових уявлень про динозаврів поширюється через популярні видання або Інтернет. У них, наприклад, до динозаврів відносять плезіозаврів і птеродактилів, іхтіозаврів і птеранодонтів. А родовід птахів ведуть від археоптерикса і навіть птерозаврів. Це не так. А чому саме, ви дізнаєтеся з розділу «Царі мезозою».

Герої цієї книги – не лише динозаври, а й учені-палеонтологи, які повідомили стільки цікавого про давніх ящерів і простежили історію розвитку всього живого на планеті Земля. Це треба знати будь-якій освіченій людині. Тому в розділах «Літопис земного життя та його літописці», «У пошуках жахливих ящерів» та «Динозаври і люди» містяться основні відомості про розвиток життя, про те, що і як вивчає палеонтологія, розповідається про видатних вчених, які зробили значний внесок у вивчення викопних істот, зокрема динозаврів. Багато уваги приділено також розкриттю основних наукових понять і термінів, необхідних для розуміння оповіді.

Оскільки динозаври стали не лише яскравим явищем в історії живого світу, а ще й своєрідним феноменом людської уяви, у розділі «Динозаври і люди» подано також думки про твори письменників і кінематографістів, у яких відображено ящерів.

Нарешті, заключний розділ енциклопедії містить коротенький огляд сучасних наукових розвідок у галузі генетики як підгрунтя для можливого клонування викопних істот і вивчення генетичних зв’язків давніх тварин із сучасними.

Чільне місце посідає також висвітлення поглядів на проблему вимирання динозаврів та питання щодо їх існування в наш час, які дуже часто стають темами сенсаційних, але далеких від науки повідомлень. Проте світ динозаврів не потребує ніяких сенсацій. Він і без того дуже цікавий і таємничий. І чекає на молодих дослідників.

I
Літопис земного життя та його літописці

Щелепи, що жували зелену траву на луках, лежатимуть білими кістками, а трава продовжуватиме зеленіти.

Старовинне тібетське прислів’я

Перш ніж з’явилися динозаври, на Землі збігло дуже багато часу. Мільярди років тривав розвиток живих істот від найпростіших організмів до велетнів-динозаврів. Проте і їм на зміну прийшли менші за розміром тварини, нащадки яких живуть на Землі досі. Ці перетворення обумовлені змінами у кліматі планети й різними геологічними подіями: підніманням та опусканням суходолу, зміщенням континентів, активізацією вулканічної діяльності. А щоб скласти уявлення про цей процес, треба ближче познайомитися з тим, що відбувалося на планеті протягом її існування. До того ж без ознайомлення з цим розділом інші буде важко зрозуміти.

Отже, давайте розпочнемо з головного – з’ясуємо, що відбувалося на Землі впродовж її існування, як розвивалися живі істоти і як люди про все це дізналися.

Виникнення Земли

Як розвивалося життя на Землі

Відомо, що багато мільйонів років тому життя на Землі не існувало. Це пов’язано з процесом народження планети й умовами, що були несприятливими для живих організмів.

Існує кілька теорій (гіпотез) про те, як утворюються планети взагалі. Найпоширеніша з них стверджує, що Земля, як і її сусіди по Сонячній системі, близько чотирьох з половиною мільйонів років тому утворилася з великої газової туманності. Планета почала притягувати до себе пилові частинки й космічні уламки-метеорити і поступово збільшувалася в розмірі.

Дрібненькі частинки пилової хмари літали в космосі з шаленою швидкістю і під час ударів дуже розігрівалися. Тому Земля відразу після народження була гарячою. Але температура космічної порожнечі залишалася низькою, тому планета потроху почала охолоджуватися.

Процес цей тривав дуже довго. На розпечену рідку поверхню планети нескінченним дощем сипалися метеорити та боліди (так називають величезні метеорити). Падаючи на розплавлену земну поверхню, вони подібно до грудочок землі, кинутих у болото, залишали на поверхні сліди, які після застигання ставали першими горами та плоскогір’ями.

Минав час. Поверхня планети ставала дедалі твердішою, а кількість космічних гостей із зменшенням пилової хмари теж меншала. Але процеси утворення рельєфу планети тривали. Земля здригалася від землетрусів. Мільйони потужних вулканів вивергали на її поверхню потоки лави і дощі вулканічних бомб та обсипали її вулканічним попелом. Усе це застигало й теж утворювало гірські ландшафти. А там, де вулканів не було і земна поверхня остигала, вкриваючись корою, з’являлося дно майбутніх океанів.

Поступово з вулканічних газів та водяної пари, що їх вивергали вулкани, утворилася атмосфера Землі. З часом, коли планета значно охолонула, пара почала осідати на її поверхню водою. Всі низини заповнилися нею і стали океаном – колискою земного життя. Перші його ознаки з’явилися десь 3,5 млрд років тому в морських глибинах, причому на досить великій глибині, бо на поверхні умов для цього не було: все живе знищувалося ультрафіолетовим випромінюванням Сонця.

Газова туманність

В атмосфері планети не було кисню. Здебільшого вона складалася з вуглекислого газу, метану та аміаку. Над землею гриміли страшенні, майже безперервні грози. Нищівне ультрафіолетове випромінювання Сонця загрожувало всьому живому. Однак це сприяло різним хімічним реакціям, і поступово у воді почали накопичуватись органічні речовини.

У первісних океанах було розчинено багато кислот, солей та лугів. Вони вступали в найрізноманітніші хімічні реакції, яким сприяла іонізація води під впливом блискавок, сонячного випромінювання й тиску новонародженої атмосфери. Нестійкі сполуки розпадалися, стійкі зберігалися. Це відбувалося протягом мільярда років, аж поки в первісному океані виникли амінокислоти. З них утворювалися невеличкі скупчення цих речовин, а потім з’явилися первісні, ще недосконалі живі істоти.

Найдавніші рештки живих організмів знайдено в Південній Африці. Це бактерієподібні істоти, вік яких становить 3,5 млрд років.

Їх було так багато, що воду первісного океану можна назвати справжнім бульйоном. Живі грудочки, що нагадували холодець, були дуже маленькі – порошинки, непомітні для неозброєного ока, – проте живі. Щоправда, вони ще не вміли рухатися самостійно. Мільйони їх вихлюпували хвилі на узбережжя, вони гинули під час вивержень вулканів. Але розмножувалися грудочки надзвичайно швидко, і це врятувало їх від повного знищення.

Перші живі істоти спочатку живилися органічними речовинами, які давала нежива природа, потім навчилися самі будувати їх з вуглекислого газу і води. Згодом вони перетворилися на одноклітинні організми. Першими були бактерії, які й досі живуть у дуже жорстких умовах – навіть на полюсах і в пустелях. Цікаво, що первісні бактерії мало відрізнялися від сучасних. Це доводять викопні знахідки.

У первісних морях буяли синьо-зелені водорості. Вони були здатні до фотосинтезу, тобто перетворювали променеву енергію Сонця на енергію хімічних зв’язків органічних речовин, а вуглекислий газ – на вільний кисень та озон. Завдяки їм у первісній атмосфері планети з’явився кисень і озоновий шар, який затримує проникнення ультрафіолетового проміння на Землю.

Зовсім недавно наука з’ясувала, що за несприятливих умов – посухи, морозів, голодування та інших факторів – деякі одноклітинні організми можуть об’єднуватися у багатоклітинні. Отже, можна припустити, що багато мільйонів років тому окремі новоутворення втратили здатність до поділу і утворили багатоклітинні організми.

Трохи пізніше виникли багатоклітинні організми. Серед перших багатоклітинних науці відомі джгутикові організми, які мали властивості як тварин, так і рослин, тобто були здатні до фотосинтезу і водночас могли пересуватися й споживати інших одноклітинних. Напевне, саме ці істоти стали предками тваринного і рослинного світу нашої планети. При цьому тварини поступово розділилися на дві групи – споживачів рослин (травоїдних) і хижаків. Останні споживали травоїдних і відомі під назвою м’ясоїди. Однак ті тварини, що підтримували життєздатність, споживаючи травоїдів, теж прямо залежали від рослин. Вони не могли існувати без кисню, який утворювався зеленим покривом планети шляхом фотосинтезу.

Скам’янілі (ліворуч) та сучасні (праворуч) бактерії

Відтоді органічний світ Землі постійно змінювався. Що глибше занурюємося ми в історію розвитку земного життя, то більше спостерігаємо відмінностей тваринного і рослинного світу від сучасних форм, які з’явилися порівняно недавно. Навіть наші печерні предки бачили довкола себе зовсім інших тварин. А за часів панування на планеті динозаврів майже все було інакше.

Англійський натураліст Чарлз Роберт Дарвін

Сталося так завдяки еволюції