Читать книгу «Вітраж» онлайн полностью📖 — Наталены Королева — MyBook.
cover

Наталена Королева
Вітраж

Серія «Бібліотека української літератури» заснована у 2019 році



Упорядкування, післямова і примітки


Н. І. Лисенко


Фотопортрет Наталени Королевої. Друкується вперше.

Оригінал зберігається в ЦДАВО, фонд 3914, опис 1, справа14, аркуш 59


© Н. І. Лисенко, упорядкування, післямова, примітки, 2020

© Т. О. Калюжна, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

Автобіографія

I

Народилася я 3-го березня 1888-го року в Бургасі в Іспанії (Стара Кастілія). Мама моя померла п’ять годин по моєму народженні, так що бачила я тільки її портрет та малу мініятюру, яку батько завжди носив, навіть коли й оженився подруге, приблизно 12 чи 14 років по маминій смерті.

Мама моя була чисто іспанської крови. Звалася Марія-Клара Фернандес де Кордоба. Рід її споріднений зо св. Домініком.

Батько так був засмучений маминою смертю, що не хотів мене ані бачити. Тож перші чотири роки мого життя я провела у бабуні, матері мого батька, Теофилі Дунін-Борковської, родженої Довмонтович. Була литвинка. Вона мене привезла (з мамкою іспанкою) на Волинь.

З матірнього боку я мала лише вуйка, маминого брата, іспанського священика, та тіточку, його сестру, Інес, яка ще була в кляшторному пансіонаті. Було їй всього 10 років, коли я народилась.

Не було мені ще й п’яти років, як умерла бабуня Теофиля. Вуйко Євґеніо приїхав за мною і знов привіз мене до Іспанії. Але в себе залишити не міг. Він ніколи не мав жодної господині, ані жіночої прислуги, тому не було кому мене доглядати. Довго шукав пансіонату, який би схотів мене прийняти. Ніхто не хотів, бо до пансіонатів приймали лише від 10 років.

Батько був невідомо де, – на Цейлоні, в Індії, в Єгипті. Бо був він членом французької Академії наук (ентомолог), і бував на наукових подорожах.

Нарешті, вуйко Євґеніо знайшов десь у Піренеях кляштор, який мене прийняв з тим, аби я там виросла, а як буде мені 10 років, вступила б до їхньої школи.

Коли мені було 11 років, мене взяла до себе тіточка Інес, яка вийшла заміж. Але недовго жила. І знов я лишилась без жіночого впливу, лише з двома вуйками. Вуйко Євґеніо мав бути одним з Ватиканських бібліотекарів (перфектно знав арабську мову). Вуйко Лоренсо, удівець по тіточці Інес, увесь занурився в студії старих анналів.

Училася я то в Іспанії, то у Франції, то в Римі. Тому знаю багато річей, яких жінки звичайно не знають (по освіті я археолог). Але не вмію шити, вишивати, в’язати… Варити навчилася, як вийшла заміж за В. Королева в Чехах. Навчила мене цього старенька сестра бехинського пароха, бо ми жили тоді в Бехині.

До Чехії я втрапила з моєю мачухою, другою дружиною мого батька, який також умер. Вона була чешка, але в Чехії ніколи не була, бо була з роду Отто з Лосів, що був страчений по Білогорській битві 1620 р. Від того часу галузь з того роду, з якого вона, – Людмила з Лосів, – походила, жили на еміґрації в Парижі. Але не забували, що вони – чехи!

Вона навчила мене чеської мови, історії, літератури. По скінченні Першої світової війни р. 1919-го мачуха схотіла повернутися до вільної Чехії як репатріянтка. Мене записала як «свою доньку». Вона дітей не мала і до мене ставилась, як до рідної.

Але по дорозі вона вмерла, і я мусила їхати до Чехії як репатріянтка. З двірця я поїхала до Міністерства і висвітлила, як зо мною стоїть справа. Мені дуже ласкаво відповіли, що «коли чешка була не рідна мати, то най і не рідна Чехія буде батьківщиною». І видали мені документа як чеській репатріянтці. Дали мені і тимчасову працю в Міністерстві як перекладачці.

У Празі я познайомилась з доктором В. Королевим. Він умовив мене перейти за перекладачку до української Місії.

В. Королів почав учити мене «на українську письменницю». Мали ми і добрі, і тяжкі дні. Але більше біди. По-українськи я чимало написала й видрукувала.

Грудня 11-го 1941-го року В. Королів помер. І я лише за півроку довідалась, яка була причина його смерти. Грудня 9-го 1941-го року він поїхав до Праги. Чому? Не сказав мені. А я дуже не випитувала, бо знала, що він там має у друкарні книжки і ті листівки, що з них я Вам послала дві. Сказав тільки, що лишиться в Празі день чи два, бо був дуже побожний і хотів перед Різдвом сповідатися.

Повернувся 11-го грудня ввечері. І подзвонив. Я відчиняю. Сказав тільки: «Слава Ісусу Христу!» – і впав мертвий… Без агонії, без страждань… Тільки двічі затремтіли повіки…

Я побігла до сусідів, аби помогли перенести на ліжко. Сусід відійшов уже на працю. Тож прийшла сусідка та син сусідів Войтех, тоді ще студент. Він дуже любив мого дружину, а дружина – його, бо ми тут довго жили. Тепер буде 20 років, як я тут живу.

Войтех поміг перенести тіло на ліжко, а сам побіг по лікаря.

На другий день приїхали дві сестри монашки. Це лікар-росіянин телефонував сам до Праги, до церкви, що В. Королів умер, і потрібно священика для похорону. Сестри заопікувалися похороном.

На Щедрий вечір до мене з’явилися німці з трусом. Нічого не знайшли, але ще були разів три чи чотири, доки переконались, що я нічого справді не маю і не знаю.

А за півроку зустрінула я в Празі скульптора чеха, нашого знайомого. Він мені розповів, що зустрів був мого дружину саме в день його смерти, – 11-го грудня 1941-го року. І здивувався, що той такий блідий і зворушений. На те дружина йому сказав, що його було викликано до ґестапо. Воно його тепер пустило, але що він певний, що «за тиждень або два його заберуть до концентраку». Чому?

Нам давно не було з чого жити: з Подебрадської академії дружина відійшов за два чи три роки, там викладав, і «пенсій» жодних ми не мали, крім моєї як інвалідові, сестрі Червоного Хреста, за Першої світової війни, то дружина гадав, що він – академічний маляр і малював переважно на Закарпатті (доки було можна) в костелах та манастирях.

Там він дуже заприятелював з василіянами, особливо з ігуменом о. Мироном Колинцем. Цей о. Колинець і замовив був листівки, що я Вам з них дві послала. Але о. Колинця німці саме арештували (так і вмер в концентраку), а що він бував у нас, а мій дружина у нього, то певно тому й причепилися і до дружини…

Це все так вплинуло на мого дружину, д-ра В. Королева, що йому розірвалося серце, – не хотіло йти до німецьких концентраційних таборів…

Вибачте, що мій лист вийшов такий довгий.

Поручаюсь Вашим Святим Молитвам.

Наталена Королева.


П. С. Посилаю Вам свою фотографію. Зроблено її перед двома роками. Чорно одягнена ходжу завжди. А те, що бачите в мене на голові, це не жалоба, але «вдовиний убір», який носять вдови в Іспанії.

II

Моя літературна праця

Писати почала я давно, а перестала – з двадцять років тому. Писала спочатку у французькій пресі. Якусь мою археологічну працю видано було навіть по-російському («О мотиве плетенки в армянской орнаментике»). І думала я працювати у французькій літературі, до чого мене дуже намовляли приятелі мого батька: Анатоль Франс і Каміл Фламаріон, астроном. З української мови колись – не згадую року, бо дуже давно – зробила була я переклад на французьку, бо ніхто тоді не міг перечитати, що то за мова.

По-українському почала писати з року 1919-го, коли познайомилася, а потім і одружилася з доктором Королевим. Він умовив мене таки кинути французьку літературу, бо ж «у французів багато авторів, авторів оригінальних, а українська література – ще вбога»… Він навчив мене української літературної мови, навчив засобам, як писати.

І коли видавництва вимагали від мене, щоб я писала «про запорожців», «про Довбуша» або щоб я «віддзеркалювала біжуче життя», то покійний дружина мій казав мені: «Не слухай їх… І не читай критики на себе… Те, що ти можеш дати українській літературі свого, буде цінніше. Але це оцінено буде пізніше»… Бо мені все закидали, що я беру «далекі українцям теми» і «з чужого життя».

А я ж з фаху, як я писала Вам – археолог!

Я написала такі праці, і вони були видрукувані:

1. «Наслідування Христа» Томи Кемпійського, переклад з латини на українську мову. Жовква.

2. «Дорога досконалості» св. Терези Великої, переклад з іспанської.

3. «Во дні они», Львів, 1935 рік. Збірка оповідань з Євангелії, взяте часто з археологічного боку. Видала Бібліотека «Дзвонів» ч. 11.

4. «1313». Рік, якого Бертольд Шварц винайшов стрільний порох. Образи німецького середньовіччя. Життя лицарства, кляшторів, учених, простого люду, ремісників, вояків.

5. «Інакший світ». Збірка оповідань.

6. «Без коріння». Рік, що я перебула в київському «Інституті благородних дівиць», аби навчилась російської мови, – було це бажання моєї мачухи чешки.

7. «Предок». З родинних анналів. Як стрінулись у сарацинській неволі як бранці у XV ст. двоє моїх предків. З матірньої сторони дон Карлос Лацердо де Кастро, з батьківського – Адам Дунин-Борковський. Перша частина повісти – в Іспанії, друга – в неволі в сарацинів, третя – в Україні, на Волині.

8. «Сон Тіні». Історична повість з часів царя Адріяна. Головна постать – Антіной, про якого я «відкрила» цікаві дані. А власне: що був це не улюбленець, але син Адріяна і тайний християнин. Бо завжди носив медальку, на одній стороні якої було ягнятко, на другій – грецькі альфа й омега. Втопити його звеліла Августа Собіна, жінка Адріянова, яка хотіла бачити на троні свого улюбленця, – Люція Вера, бо дітей Адріян і Собіна не мали. У числі персонажів повісти є історична постать: довірений і улюблений Адріянів раб – джура Мостар, українець, бо «з Бористена походить». Друга постать – донька центуріона, також українка (історично), який привів Адріянові з українських степів улюбленого адріянового коня «Бористена». Адріян цьому коневі звелів поставити пам’ятника і склав вірша на його честь.

9. «Легенди старокиївські» – св. Ольга, св. Анастасія й ін., від скифів починаючи і до грецьких колоній на Криму.

10. «Легенди старокиївські», частина друга. У числі легенд – Фонтан Самсона в Києві, вулиця «Лакерди» (Лоцерда) і цікава деталь про походження Сен Жермана, славного алхіміка і чародія, – він був сином української селянки з Підкарпаття і графа Франца Ракоці.

11. «Останній бог». Це друга частина «Сна Тіні», бо Антіной був фактично останнім, кому римляни ставили храми і вівтарі. Ця моя праця ще не друкована, бо прийшла Друга світова війна, видавництво хотіло, щоб я писала «на політичні теми»… І я замовкла аж до цього часу…

12. «Стежками і шляхами життя». Мій життєпис у формі повісти. Ще не друковано. XXII розділи. Буде друкуватися у Франції.

13. «Мезу, жрець єгипетський». Мойсей як учень єгипетських храмів і кандидат на єгипетського жерця. Не друковано.

14. «Що є істина?» Повість на XIV розділів. Це оповідання про Пилата за історичними даними, що я колись зібрала про нього в Тарраґоні, бо він звідти був родом. Був там спочатку претором, а потім був там же претором його син – Кай Понтій Пилат. Ця праця буде друкуватися в Німеччині.




...
6

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Вітраж», автора Наталены Королева. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанру «Литература 20 века». Произведение затрагивает такие темы, как «українська проза», «украинская литература». Книга «Вітраж» была написана в 2020 и издана в 2020 году. Приятного чтения!