Отзывы на книги автора «Микола Куліш»

Как сказала бы наша нынешняя лектор по руслиту, Коцюбинский пишет "вкусно". Я сказала, что вкусного порой маловато, но нельзя не заметить сразу "физиологичность" метафорики. Место действия - Карпаты, так что пейзаж играет ого-го какую роль; и вообще я очень люблю такую перегруженность метафорами в произаическом тексте временами (я имею в виду примерно то, как пишет Набоков и, скажем, Маркес, в некоторой степени Бунин), от этого остается какое-то прямо щемящее ощущение: "С черного неба капали звезды, и плыла по нему белым шумом небесная река. В долинах дремали горы" etc etc, и вообще, куда ни плюнь - кругом олицетворения.
Итак, о сюжете: речь идет о гуцулах, народе, живущем на Карпатах и занимающимся всяким народным хозяйством. Никакой связи со внешним миром, так что полно фольклорных сюжетов, переплетение христианства с суевериями и даже - апокрифическими историями-сказками. Без любви тоже не обошлось: главный герой Iван взаимно влюбляется в Маричку, которая естественно, как и всякая Джульетта, принадлежит к вражескому роду. Но это не сильно мешает их любви, однако как-то Iван уходит на все лето пасти овец, а Маричка в его остутствие попадает в бурную реку и умирает, после чего Ивана плющит, ему видятся-слышатся всякие лешие и проч. Узнав о смерти возлюбленной, становится отшельником на несколько лет, а потом возвращается домой постаревшим и возмужалым, женится, потому что ж надо все-таки вести хозяйство, но Марички не забывает. Жена начинает изменять ему с местным колдуном, Иван совсем расклеивается в тоске по Маричке, к тому ж жена на пару с колдуном начинают насылать на него порчу. В результате Ивана приманивает лесная нимфа в образе Марички, и он погибает в лесу. Его хоронят, жена плачет над телом, и мы осознаем основную мораль книги: жизнь - коротка, как вспышка в звездном небе. Что бы ни происходило, она продолжается.

Не умею я сюжет пересказывать, но в связи с тем, что эта книга на русский так и не была переведена, считаю нужным как-то ввести всех в курс дела. :)

Короче, не зря это считается классикой украинской литературы. Очень ярко обозначен национальный колорит, написано интересно, хотя. на мой вкус, сюжет - далеко не главное.

В общем, если будет возможность прочитать, советую.

Цікавою є вже історія написання цієї повісті. Це була єдина на той час повість, що відкрила людям прекрасний світ Карпат, гуцульщину... Працюючи над нею, письменник жив на західній Україні, насолоджувався неймовірними пейзажами українських Карпат, дзюрчанням швидкої води гірських річок і спілкувався з людьми, знайомлячись з їх повір'ями, діалектами та суто гуцульским фолклором. За цей час письменник просто закохався в чарівність Карпат... Як результат, твір яскраво виділяється серед інших прекрасними, такими реальними пейзажами, що хочеться пройти крізь сторінки... Цікавими фолклорними створіннями: чугайстрами, мавками, відьмами... Добре показана ментальність українського народу, душа й життя карпатського народу, що ніби злився з природою, живе разом з нею... Чудовою прикрасою твору, що робить його "живим" є діалекти та описи повір'їв.

Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти.
Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося....

Збірка з чотирьох п'єс українського драматурга першої третини ХХ сторіччя, представника так званого "Розстрілянного відродження". П'єси різнопланові, з різним співвідношенням комічного й трагічного, ба й навіть ліричного - тому створюють суцільний образ митця, що дає змогу посмакувати індивідуальний стиль і побачити, як вирішується чергова творча задача наявними засобами.

"Народний Малахій" - трагікомедія, що непогано ілюструє, як нова ідеологія не стільки змінює існуючу, скільки нашаровується на неї. Але щиро прийняти її - загрожує божевіллям в очах оточення. Тільки начебто-божевілля може виявитися божевіллям справжнім. Та головна біда в тому, що, хоч оточення само божевільне, принцип "серед сліпих одноокий - король" не працює. І хоч Малахій і не від світу цього, він справді народний (хоч і по-своєму).

"Мина Мазайло" - сатирична комедія, що її сам куліш називав "лінгвістичним водевілем". Реальнао смішна й з цілими разками перлів. Це мольєровський "Міщанин-шляхтич", або ближчий до нас за часом і місцем "Мартин Боруля"- тільки періода українізації 20-х років. По різному ставляться до неї представники різних прошарків: пристосовницького (сам Мина Мазайло, що воліє змінити "мужицьке" прізвище на більш милозвучне), імперського (тьотя Мотя з Курська, що приїхала на захист, бо "всі ж ми руські люди"), шароварно-патріотичного (дядько Тарас, що в нього навіть кури говорять українською) та революційно-інтернаціонального (Мокій, що без ума усьго українского, особливо букви, але й намагається не відставати від часу). Із жодним з них не згодний автор, але істину треба відшукати, беручи від традицій та резонів лиш найвартіснише і "забиваючи гол" всьому іншому.

"Патетична соната" - тут скоріш лірично-футуристична трагедія, просякнута п'янкою, але якоюсь вивернутою романтикою революції, де дія відбувається під час січневого повстання 1919 року (того самого, що навіть страшніший від "великого й страшного по різдві Христовому 1918, від початку ж революції другого"). Змішалось до купи грішне й праведне, і в цьому бедламі (аж ніяк не кустарному зіньчиному й не мадам-аполінаровому) мусить вижити прекрасне й чисте кохання, вимріяне в мінливому ритмі бетховенської сонати. Але чи зможе? Цікава єкспериментальна форма п'еси, що ніби-то оповідається самим горішне-горищним поетом (з відповідними експозиціями й ремарками).

"Маклена Граса" - чиста трагедія й гнівна сатира. До речі, це переклад з російської, бо, як виявляється, оригінал втрачено, але є переклад російською, що встиг видрукувати Олександр Дейч. Отже маємо переклад з переклада. Щоправда зроблено його з урахуванням авторського стилю та й української теми в п'єсі нема. Дія відбувається в Польщі Пілсудського як раз у розпал великого страйку й банківської кризи. Є думка, що саме в образі збанкрутованого біржового маклера Зброжека ЦК КП(б)У вгледіла алегорію на себе; в 13-річній Маклені, що її Зброжек винаймає для власного вбивства, український народ; а в поеті Падурі, цо мусить грати на окарині за подачку й мешкати в собачій будці, самого Куліша, бо ж "місце мистецтва під час диктатури — на смітнику". Отже саме через цю п'єсу автора було знищено...

Безбожные не от мира сего, русифицируйтесь!

Сборник из четырех пьес украинского драматурга первой трети ХХ века, представителя так называемого "Расстрелянного возрождения". Пьесы разноплановые, с разным соотношением комического и трагического, и даже лирического - поэтому создают цельний образ художника, позволяющий насладиться индивидуальным стилем и увидеть, как решается очередная творческая задача имеющимися средствами.

"Народный Малахий" - трагикомедия, неплохо иллюстрирующая, как новая идеология не столько сменяет существующую, сколько наслаивается на нее. Но искренне принять ее – грозит безумием в глазах окружающих. Только как-бы-безумие может оказаться безумием настоящим. Но главная беда в том, что, хотя окружение само безумно, принцип "среди слепых одноглазый - король" не работает. И хотя Малахий не от мира сего, он действительно народный (хотя и по-своему).

"Мина Мазайло" - сатирическая комедия, которую сам Кулиш называл "лингвистическим водевилем". Реально смешная и с целыми нитками жемчуга. Это мольеровский "Мещанин во дворянстве", или более близкий к нам по времени и месту "Мартын Боруля" - только периода украинизации 20-х годов. По разному относятся к ней представители разных слоев: приспособленческого (сам Мина Мазайло, предпочитающего сменить "мужицкую" фамилию на более благозвучную), имперского (тетя Мотя из Курска, приехавшая на защиту, ибо "все же мы русские люди"), шароварно-патриотического (дядя Тарас, что у него даже куры говорят по-украински) и революционно-интернационального (Мокий, что без ума от всего украинского, особенно от буквы, но и пытается не отставать от времени), ни с одним из них не согласен автор, но истину надо отыскать, принимая от традиций и резонов только самое ценное и "забивая гол" всему остальному.

"Патетическая соната" - здесь скорее лирически-футуристическая трагедия, проникнутая пьянящей, но какой-то вывернутой романтикой революции, где действие происходит во время январского восстания 1919 года (того самого, что даже страшнее "великого и страшного по рождеству Христову 1918, от начала же революции второго начала же революции второго"). Смешалось в кучу грешное с праведным, и в этом бедламе (отнюдь не кустарном зинькином и не мадам-аполлинарином) должна выжить прекрасная и чистая любовь, вымечтанная в меняющемся ритме бетховенской сонаты. Но сможет ли? Интересна экспериментальная форма пьесы, которая якобы рассказывается самым возвышенно-чердачным поэтом (с соответствующими экспозициями и ремарками).

"Маклена Грасса" – чистая трагедия и гневная сатира. Кстати, это перевод с русского, потому что, как оказывается, оригинал утерян, но есть перевод на русский, который успел напечатать Александр Дейч. Итак, имеем перевод с перевода. Правда сделан он с учетом авторского стиля и украинской темы в пьесе нет. Действие происходит в Польше Пилсудского как раз в разгар крупной стачки и банковского кризиса. Есть мнение, что именно в образе обанкротившегося биржевого маклера Зброжека ЦК КП(б)У усмотрела аллегорию на себя; в 13-летней Маклене, которую Зброжек нанимает для собственного убийства, украинский народ; а в поэте Падуре, что вынужден играть на окарине за подачку и жить в собачьей конуре, самого Кулиша, потому что "Место искусства во время диктатуры - на свалке". Так что именно из-за этой пьесы автор был уничтожен...

В жизни каждого человека рано или поздно наступает момент, когда он просто не в силе выдержать суеты этой жизни и хочет сбежать от всего мира подальше. Бессмысленная череда "нужно", "нужно" и "нужно" просто преследует его. Именно в такой период жизни я и познакомилась с этой новеллой и - влюбилась навсегда. От серости и тусклости, от усталости люди убегают по-разному, а главный лирический герой выбрал одиночество и природу. И не прогадал. Они помогли ему разобраться в себе, принять правильные решения.

Не следует забывать, что новелла - яркий пример импрессионистической литературы и, чтобы понять, - ее нужно прочувствовать.

Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

Цілий вир відчуттів виникає при прочитанні цього твору. Тут і любов і захоплення природою Карпат, особливим світом Гуцульщини, єдністю з рідним та справді казковим краєм. Читаючи ці строки, неможливо не захопитися мальовничими описами і не відчути себе серед безмежних синіх гір, серед смерек і струмочків.

Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковій тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання.

Зеленим духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій земля, в блакитній – небо...А долом Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокойну й шумливу.

Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці, вкритій густою травою. Блакитне море збурених гір обляло Івана широким колом, і здавалось, що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього, готові впасти до ніг. Вітер, гострий, як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу. Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору, аж до крайнеба, щоб захитати море верхів, але раптом почув, що його голос пропав би у сих просторах, як комариний писк...

Все це вражає, здається, що ось-ось поруч з тобою з'явиться щезник, нявка або лісна, заспівають свої пісні, заходять тебе у своєму танці.

Але, звичайно, ця благодатна земля не може обійтися без кохання. Діти двох ворожнечих родів, Іван та Марічка, кохають один одного щиро, легко та невимушено. Нажаль, не судилось їм бути разом, але співанки Марічки широко розійшлись гуцульськими просторами.

Ізгадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе ізгадаю
Сім раз на годину.

Як і в дитинстві, так і наприкінці життя Іван залишається сам у своєму світі, серед своїх думок і почуттів. Нема жодної людини поруч, щоб сприйняла та зрозуміла його сум та тугу. Особливо вражають останні сторінки, де повністю розкривається мінливість життя та байдужість людей навкруги.

Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...нетривке й дочасне.

Ось воно. Це те саме, що я шукав. Ця п`єса - це щось неймовірне, вона мені нагадала Госпожа Бовари . А також багато рис я та впізнав з Анна Каренина .
Маклена - така не щаслива дитина, що ж воно творилося у минулому столітті. Що поляки, що українці, усі ми однакові: з однаковами долями, не щастями, лихами тощо.

Кожний хазяїн - різник, а життя бійня

Ось так воно усюди!

Микола Куліш, взагалі молодець. Так описати життя поляків, ті обставини, що коїлися у Польщі. Вперше я зустрічаю український твір в котрому описувалися життя не українців, а іншого народу.
Напруга, трагічність, безвихідність, милосердя, жага до пригод, гордість, пиха - це все є в цьому творі.

Чим робітник голодніший, тим дешевше і довше він працює.

Зараз піднему питання політики та ідеології. Чому завжди вони когось звеличють, в багатьох випадках людей не добрих, а злих, а інших насправді розумних, трудящих і милосердних штовхає на страшні вчинки, змушує ковтати сльози розпачу і горя!? Чому? Чому так влаштований наш світ? Чи добро насправді повинно бути з кулаками?
Комунізм - який же він бридкий, не має нічого гіршого, на мою думку, ніж комунізм. Треба знищити усіх, але довести свою думку, насильницьки насадити її на мізки інших людей! Все це розкривається саме у цьому творі!

В кожної людини є своя совість. Але кожен виявляє свою совість тоді, коли від неї можна мати користь. Совість, як і все на світі, коштує грошей.

Бідний Микола Куліш, бідний. Я буду завжди пам`ятати його твори, які вплинули на мене. І я думаю, що вся Україна його не забуде, його ідеї, за які його розстріляли комуністи, яким він допікав своїми думками і волею!

Весь світ захворів на астму! Астма давить увесь світ!

Криза потрясає світ. У всіх голова йде обертом, навіть у лікарів. А коли у всіх голови йдуть обертом, і навіть у лікарів, то у маклерів вони менш паморочаться, і тоді маклери складають рецепти навіть на порятунок світу.

История любви украинских Ромео и Джульетты на фоне неповторимой карпатской природы. Во время работы над повестью Михаил Коцюбинский находился на западной Украине и под воздействием прекрасных пейзажей вдохновился на написание «Тени забытых предков». Это было первым произведением в котором описывалась гуцульщина, местный фольклор, обычаи, быт, диалект. Здесь можно найти упоминания о чугайстре, мавках, мольфарах( которые существуют и по сей день, и вправду обладают сверхъестественными способностями).

Горные хребты, долины рек, бескрайние просторы и на фоне этого прекрасная и печальная история любви «Тени забытых предков». Иван и Маричка - дети из двух враждующих семей полюбившие друг друга чистой и настоящей любовью, но которых навеки разделяет смерть. Это история о единстве человека и природы, любви, изменчивости жизни, равнодушие людей конечно же о западной Украине.

Михаил Коцюбинский увековечил образ первозданной Карпатской природы, как Василий Шукшин Алтайский край в фильме "Печки-лавочки". Замечательно, что такое восхитительное произведение сейчас проходят в школе.