Повнi вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. I повнi очi сяйва сонця, бо кожна стеблина бере вiд нього й назад вертає вiдбитий вiд себе блиск.