Цитаты из книги «Intermezzo»

Так було тихо, що менi соромно стало калатання власного серця.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.

Вiн був для мене наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тишi цiлу хуртовину згукiв.

Прибiй колосистого моря йде через мене кудись у безвiсть.

Якийсь зелений хаос крутився круг мене i хапав бричку за всi колеса, а неба тут було так багато, що очi тонули в нiм, як в морi, та шукали, за що б зачепитись. I були безпомiчнi.

А люди йдуть. За одним другий i третiй, i так без кiнця. Вороги й друзi, близькi й стороннi – i всi кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смертi, i всi лишають на душi моїй слiди своїх пiдошов. Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд не вiльний!

Так добре було б стати «нiчим» – безгласним, непорушним спокоєм.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi.

«Найближча людина готова продати».

Я утомився. Мене втомили люди.