Раніше в українській літературі було так: якщо кохання - то щире, вірне і жертовне, якщо розлука - то через якісь зовнішні або внутрішні негаразди.
А тут виявляється, що існує і хороша, працьовита, весела, але нелюба жінка. Що спокійного, безтурботного сімейного гніздечка, де тебе завжди чекають, люблять і вітають добрим словом, для щастя мало. Що дівчина з панського двору, яка плаче, жалується на свою долю, краща од спокійної, завжди веселенької і покірної дружини. Настільки краща, що дружину можна і вбити, аби не заважала щастю двох закоханих. Та чи будуть вони таким чином щасливими? Як буде себе почувати злодій? Як поводитиметься та, яка стала причиною злочину, подала ідею, підмовила?
Що маємо на виході? Одну мертву людину, одну глибоко нещасну. Ну, а третя, кажуть, по вечорницях красується та заміж збирається.