Максим Гримач

Як приємно перечитувати вже колись прочитаний твір. Він про любов однієї паночки, яка закохалась у кріпака, і про те, як соціальна нерівність стала на заваді їхньому коханню.

Красивая романтичная, грустная и ооооочень короткая повесть.

Як би я не любив творчість Марка Вовчка, проте вимушений казати правду, бо, на жаль, «Максим Гримач», певно, через малий об’єм залишився для мене не зовсім зрозумілим. Проте… Характерно для цієї письменниці, що були розкриті страждання жінки у жорстокому суспільстві часів Марії Вілінської. Так тонко й яскраво відчувати увесь той біль жіночої душі, яка віддана одному – коханню.

Просякнутий глибинною символікою (маковий вінок), жалем і, можливо, сумом і печалю за молодістю.

Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Талант Вовчка особисто для мене проявляється не лише у тому, наскільки прекрасно написані її твори, але й трагічності сюжетів, тобто у рисі притаманній, як ви могли помітити, більшості українських класиків. На жаль, автор постійно на своєму життєвому шляху бачила людську недолю і писала правду без прикрас. «Максим Гримач» – це вся можлива ненависть до патріархальних устроїв, виказана так тихо і спокійно, але з криком, як це не дивно.

Марко не пересічна письменниця, Марко – геній української і світової літератур, яка повинна зайняти найвищі місця і заробити найвищі титули у плеяді всесвітньо визнаних геніїв. Безумовно, Вовчок не була феміністкою, бо не було для того в неї можливостей, але вона лишалася завжди жінкою, тому і була лагідною і жалісливою. Проте, слідуючи мотивам Шевченка, виступала надто сильно проти кріпацтва і соціальної нерівності, залишивши світовій спільності свої надзвичайно прекрасні, розумні і трагічні твори.

Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинула у самий глиб.