Отзывы на книгу «Інститутка»

Как же тяжело мне дается украинская литература, я долго анализировала в чем же причина моей неприязни к ней кроме навязывания в школе и поняла когда читала эту повесть. Почему-то в отечественной литературе вечно высмеивается глупость "панов" и преподносятся мелкие люди, бедные крепостные, иногда казаки и почему-то всегда люди имеющие власть показываются недалекими, жадными, глупыми. В зарубежной литературе обычно показано все с точностью до наоборот, там герои разнообразные, есть конечно и подлецы из высших сословий, но в тоже время отлично показано благородство, достоинство образования полученного благодаря материальным благам т.д. Русская же в этом плане разнообразная совсем, есть литература на любой вкус. Мое описание подходит исключительно для классики.

В повести "Институтка" рассказывается о бедной, доброй и отличнейшей "крипачке" и злых, алчных, жестоких "панах". Это классика жанра которая успела надоесть в школе. Кстати, это произведение я не помню из школы вообще, возможно пропустила, ну или из головы вылетело, так как подобных много.
Так вот... из института приехала панночка, она там ничему не научилась, а вот гонора набралась по самые уши и вот она нашей чудесной бедной героине, которая ей прислуживала, жизни не давала. Паны показаны с ужасной стороны, как всегда, конечно я понимаю, что скорее всего много из них были невежественны и жестоки, но так везде, все люди, власть портит людей, но не всех же...

В общем я не довольна, буду пытаться еще что-то искать из украинской классики, может хоть что-то есть конкурентоспособное. Может кто-то что-то знает, поделитесь информацией. Может есть книги где знать показана с хорошей стороны, может хоть документальные, к примеру о Острожских. Хочется гордиться отечественной литературой, а не читать о постоянной жалости к себе и о том как гнобят "бедный украинский народ", хочется забыть о "бедности народа".

Невеличка повість про життя дівчини-кріпачки. Вже з перших рядків стає зрозуміло, як залежали тоді селяни від настрою та забаганок панів. Над ними знущались, часто навіть не вважали людьми, не кажучи вже про якусь рівність. Цікаво було подивитись на те, як це сприймали самі кріпаки. І тут автор показала декілька варіантів: хтось мовчки терпів, хтось божеволів, а хтось прагнув змін будь-якою ціною. Як завжди. Як і в наш час…
Загалом вся книга – це жіночий погляд на життя українців 19 століття. Примхлива та вередлива панночка, що думає лише про власні бажання. Не бажання вчитися відразу показує її сутність. Для її вчитися – марнувати час. Ось так, навчившись лише кричати та домагатись будь-якою ціною свого, вона руйнує людські долі. Але іноді на місці руїні виростає щось краще. Тож, перевернувши останню сторінку, у мене було лиш одне бажання – бажання щасливої долі для Устини.

Скандальна жінка, феміністка-піонер української літератури написала книгу, у котрій, як на мене, багато чого від неї особисто. Вона хотіла бути вільною від умовностей світу, жити, як їй заманеться, і саме про таких героїв писала. Символічно, що повість присвячена Тарасові Шевченку, який теж так хотів бути вільним і так мало був таким.
Мені здається, це один із небагатьох творів української літератури, у якому настільки органічно відтворено саму суть кріпацтва: ти не маєш жодних прав, цілковито залежиш від волі панів і - може, ще гірше - панн. Особливо, коли вони, як наша інститутка, - примхлива, егоїстична, лукава злюка. І пішло шкереберть не одне життя...

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку.

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки.
Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття.
Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і людям з ним жилося добре. Але безвольним, і молода господиня зробила все по-своєму. Вона, мабуть, мала справжній талант перетворювати життя усіх, хто знаходиться поруч із нею, в пекло. Звичайно, після такого життя виживання у місті, винаймання кімнатки разом із коханим чоловіком покажеться мало не раєм.
Сподіваюсь, що Устина все-таки дочекалася з походу свого коханого, і жили вони укупі у праці, але щасливо і вільно.