Це тільки друга книга Кідрука, яку я читаю, але можу впевнено сказати, що він поки що перший у моєму топі українських сучасних письменників. Незважаючи на оцінку, я вважаю цей роман дуже сильним у технічному та практичному плані: одразу видно, що зроблено дуже велику роботу над опрацюванням усіх тем, яких торкається Макс. Дуже приємно усвідомлювати, що це наш земляк і що таки є можливість у дійсно вартих уваги діячів мистетства вибитися в люди та знайти, у цьому випадку, свого читача.
Стосовно сюжету. Сподобалось, що тут не було якогось одного головного героя: всі сім осіб, що дивом вижили у катастрофі, було розкрито однаковою мірою. Але все ж таки, як на мене, було трохи забагато інформації про другорядних персонажів (наприклад, про сина Анни, Артема, - доволі швидко ми дізнаємося, що він, у принципі, непоганий хлопець, але любитель попонтуватися (перед) красивою дівчиною та прагне доказати щось своєму батькові, тому і потрапив у халепу. Але все це якось затягнуто вийшло). До того ж збила з пантелику кінцівка книги. І знову ж через Артема - якщо вже вводити персонажа до сюжету, то й доводити його лінію до кінця. Власне, тому оцінка 4.
Але все ж таки цей роман вартий того, щоб його прочитати. Це про наше суспільство, про людей, що нас оточують, про проблеми сучасності. Зараз дійсно дуже багато людей, що знаходяться під дією чужої думки, або просто не вміють відокремлювати політичні події від реальних людей або ж людину від її релігійних поглядів або раси. Це прикро, але навіть серед моїх родичів є людина, що може відхреститися від рідних, яких вона знає вже багато років, просто дізнавшись, що вони не тих поглядів, що і вона. Це боляче. Але ще больніше, коли це стоїть між вибором: врятувати людину, або ж дати їй загинути, - у ситуації, коли діяти необхідно швидко і все має бути вирішено за лічені секунди.
Отак несподівано й опинилися пліч о пліч люди різних релігій, вірувань та поглядів, і тільки залишки людяності можуть допомогти їм врятуватися. Майже кожен за три найдовші в їх житті дні усвідомив, за що саме їм випала така доля, та прикро, що вони так і не змогли почати нове життя. Та з двох переживших це жахіття тільки одна мала змогу жити далі хоч і з травмою в душі, але більш-менш спокійно. Але другий звернув у зовсім не тому напрямку та зробив найнелогічніші висновки, перед самим порятунком вчинивши найгірше, що тільки може зробити людина. І страшно уявити, скільки ж зараз таких, хто свято вірить у свій егоїзм та несе казна-що людям, що вірять тим наосліп. Та чому вижив саме він? І де ж тоді, дійсно, шукати Бога, якщо його нема у серці того, хто його нібито несе, хай навіть у найскрутнішій ситуації?..
Знов якийсь сумбурний відгук вийщов, але я справді вдячна авторові за те, що все ж таки вирішив випустити книгу в світ, та сподіваюся, що вона штовхне ще не один десяток людей на те, щоб переглянути, чи все ми робимо правильно.