Заговорено на любов

Закохуватися у поезію - це прекрасно. Ловити себе у рядках, впізнавати прадавні речі, виписані манускриптом під шкірою і сховані віками, що промовляють тихим шепотом - це неймовірне відчуття. І воно сталося у мене з Бабкіною.
⠀
Кожен її вірш - це одкровення. Ці одкровення хочеться вкарбувати на долонях і звертатися до них у хвилини туги, шукати в них втрачену надію і захоплюватися коханням, що відбувається між чоловіком і жінкою.
⠀
Ці поезії дуже відверті. Рядки сплітаються у павутину почуттів, яка затягує і не відпускає до останньої сторінки збірки.
⠀
Це любов️

про життя. про те що з нами було, з нами є, і (не)обов'язково ще буде. про засинання. про поцілунки на ніч, на потім і просто так. про світанки, будні і то що ніколи не забути. про неї і нього. про зустрічі і побачення. про двох як одне...

В комментарии приглашается весна:

"Квітень почнеться і не скінчиться потім ніколи.
Сливи і вишні цвістимуть в твоєму дворі й в моєму,
птахи на світанку після вечірки кричатимуть, як безумні.
Не буде снігу з дощем і ожеледі, не подорожчає долар,
спека не стане нав'язлива, задушлива, неприємна.
Ні за ким не буде боляче, ні без кого - сумно.
Квітень почнеться - шабки будуть прозорі,
наміри щирі,
усміхнені кур'єри доставлятимуть квіти, задоволені діти
повертатитмуться з весняних канікул у світлі школи.
Ніколи речі твої не зникнуть із моєї квартири,
і стоси найкращих книг і платівок не треба буде ділити,
і бордюри, насвіжо вибілені, не зблякнуть ніколи.
Квітень почнеться, і буде завжди тривати квітень.
Проросте й не зів'яне зламана взимку гілочка глоду,
вдома буде завжди достатньо алкоголю,
фруктів і спецій,
без причини, коли захочеться, можна буде
тобі дзвонити.
Можна буде більше не мріяти про те,
що станеться згодом,
А просто завмерти, видихнувши, і дякувати за все це."

Маленькая книжечка современной поэзии. Переключение с твердой прозы и более или менее очевидных смыслов на воздух, метафоры, недомолвки... Что-то понравилось, что-то - не очень. В одном из виршей встретилось слово "х..ня". Простите. Это не я. А так можно было? Или это уже новая норма, литературное слово? Не уверена. Все-таки, это же не Лесь Подервянский...