Місто кісток

– Я був упевнений на дев’яносто відсотків. – Я бачу, – сказала Клері. Напевне, в її голосі було щось таке, що змусило хлопця повернувся до неї. Клері вліпила йому такого дзвінкого ляпаса, аж Джейс похитнувся. Він приклав руку до щоки, скоріше від подиву, ніж від болю. – Якого біса? – Це за ті десять відсотків, – сказала вона. Далі в ліфті вони їхали мовчки.

– Здебільшого люди плачуть не тоді, коли засмучені або налякані, а коли розгублені. Твоя реакція зрозуміла. В тебе був важкий період.

Оранжерея, на думку Клері, була розбита хаотично, але скрізь, куди не глянь, буяли барви: біля яскраво-зеленого живоплоту розсипалися блакитно-фіолетові квіти, а лоза, що вилася по ньому, була всіяна помаранчевими пуп’янками, що нагадували дорогоцінне каміння. Вони вийшли на відкриту місцину, де до стовбура плакучого дерева зі сріблястим зеленим листям прихилилася низька гранітна лавка. У викладеному камінням ставку мерехтіла вода. На лавці сидів Годж зі своїм чорним птахом на плечі. Він задумливо дивився на ставок, та, коли вони наблизилися, підвів голову. Клері простежила за його поглядом і побачила, що скляний дах оранжереї виблискував над ними, як поверхня перевернутого озера.