Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька…
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Чiлi: папаша, мамаша… треба так казать, як дворянськi дiти кажуть.
Марися. Я так i не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такiй линiї.