Він вийняв свій ніж і задав собі ним глибоку рану в стегно.
– На, замов, – сказав він до зачудованого лікаря. Примова не вдалася.
– Е, – сказав лікар, – се для того не вдається, що ти самовільно завдав собі рану. Такої рани замовити не можна.
– Ну, то видно, що кепська твоя примова, і мені її не потрібно. Я потребую такої примови, котра не питала би, чи рана самовільна, чи ні, а загоїла б усяку.
І, як стій, Захар Беркут покинув ворожбита і пішов дальше – розпитувати ліпших лікарів.