Цитата из книги «Тигролови»

Як напосядуть згадки про край той рідний, сонячний і тихий, – далебі, журба бере, так би й полетіла туди… Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло… Але він мовчав. Нехай. Нехай любить її такою, якою пам’ятає.