Все, що я хотіла сьогодні…

Суть твору: не обов"язково чекати смертного вироку, аби прожити своє життя у своє ж задоволення.)
Героїня роману проходить обстеження у лікарні. Отримавши результати дізнається, що жити їй залишилося всього нічого. Спочатку вона переживає шок, але потім, коли цей стан минає, приходить розуміння, що вона прожила свої роки виважено, розмірено, правильно, але не так, як їй того хотілося б... Обмежена кількість часу змушує її діяти, всупереч собі, своїм усталеним поглядам та переконанням, кардинально змінюючи все в повному розумінні цього слова. І вона вирішує почати це робити негайно, тобто сьогодні.
Трапляється так, що саме в цей день вона отримує шанс все докорінно змінити, зважити, проаналізувати і діяти, не даючи собі час на роздуми. Це в неї прекрасно виходить, на її погляд, а на ваш?
Мені надзвичайно сподобався цей твір. Фактично я закохалася в нього. Як завжди, виписала повну купу цитат. Розкішна мова, розкішні, яскраві емоції, легкість та простота написання полонили мене. Читати - одне задоволення. Єдиний мінус - твір невеликий за розміром.
Але, як і усі твори пані Ірен (на фото), цей твір є глибоко моральним.

Він чіпляє і тримає, змушує постійно повертатися до нього в думках, роздумах, спогадах. Читач навіть не бажаючи того не може лишатися байдужим спостерігачем, іноді навіть ловить себе на тому, що порівнює чи ототожнює себе з героями.

Тому раджу, читайте, всі, хто любить творчість Ірен Роздобудько, всі, хто любить мотивуючі художні книги, всі, хто любить ненав"язливі невеличкі твори для переключення уваги після прочитання чогось дуже важкого для психіки, і просто для задоволення!)

А мені книга сподобалась... Хоча сюжет досить передбачуваний, знайомий та все ж зацікавив. При чому так що за декілька годин зрозуміла, що дочитала останню сторінку. Що правда хотілось би знати чи змінила своє життя головна героїня чи так і залишилась жити сірою мишкою, що боязно спостерігала за лівою бровою чоловіка :)

Почну з того, що роботи Ірен мені подобаються. Наздоганяю те, що не прочитала два роки тому, коли почала знайомитись з її творчістю.

Оцінку знизила за три моменти:
1) тема вже заїжджена, одразу починаються асоціації з фільмами, книгами... Але я розумію, що нині дуже важко написати щось абсолютно нове. Плюс книгу могла читати людина, молодша за мене, яка не почала б проводити паралелі з аналогічними сюжетами. Для неї такі лінії були б новинкою. Так що в принципі вважатиму це ще одним баченням відомої теми приреченості й питання "як прожити останні дні?"
2) вважайте мене примхливою, але не люблю, коли залишають подальший розвиток конкретної важливої ситуації на розсуд читача. Я не маю на увазі, що хочеться детального опису на ціле покоління, ні! Хоча б розкрийте розв'язання основної проблеми! Начебто все зрозуміло, що буде саме так, але перегортаєш сторінку - і все. Кінець. І починаєш, наприклад, думати: "Сказав чи не сказав? Зробила чи не зробила?"
3) головна героїня чомусь дратувала. Ну така невпевнена, що жах бере, як же вона ото виживала досі.

Звісно, усі зауваження суб'єктивні. Книга написана легко, читається швидко. Як спосіб провести час в електричці цілком влаштувала. Якщо ви не проти знайомих тем, "серіальних моментів" і часткової незавершеності, читайте.