Цитаты из книги «Маруся»

А там поперев’язувала дружка і піддружого раз рушниками довгими-довгими, з плеча аж до долівки, та усе повишивані заполоччю орлами та квіточками; а далі і по другому навхрест, білого полотна, довгі, так що аршинів по чотири, і усе пообшивані заснівками. Такими ж рушниками поперев’язували і свашок, та ще їм і по квітці прикололи до очіпків. Старост теж поперев’язувал

по одному рушнику, по одному, та хорошому. Світилочці зробили меч, як таки водиться на весіллі: нав’язали ласкавців, чорнобривців, васильків і позолоченої шумихою калини, і свічечку ярого воску засвітили; і меч обв’язали, і світилочку перев’язали рушниками, тож гарними і усе вишиваними. Боярам понашивали на шапки шовкові квітки і праві руки поперев’язували платками, усе бумажними, красними, як один, і такими, що по три копи жоден. Ту хустку, тож бумажну, що малося молодим руки під вінцем зв’язати, ту подали на срібний хрест, що піп у руках несе, а таки окремо кожному попові і диякону на свічечку подали платки бумажні, сині, і усякому дяку дали по хусточці. Килим великий та хороший положили на кришу у труні, а коць[14] важкий, з розводами і посередині великий орел, так той послали на мари під труну, і щоб усе те пішло на церков божу за душу помершої.

Як передзвонили на збір, ось і несуть від церкви святий хрест і корогви, за ними мари, а там ідуть аж три попи і четвертий диякон, та усе у чорних ризах, а дяків – так з десятка два. А за народом так насилу протовпились до хати.

За таку навуку цілуйте, діти, батька в руку.Поцілувавши, поклонялись матері теж тричі. Мати не казала їм нічого; їй закон велить, благословляючи діточок, тільки плакати.Далі староста сів і каже тричі:– Христос воскрес!А старі йому у в одвіт теж тричі:– Воістину воскрес!Старости кажуть:– Панове сватове!А свати кажуть:– А ми раді слухати!

Ану, доню! Ти ж мені казала, що на те по п’ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та нею пеню[7] зв’язати. Тепер на тебе пеня напала, що не усіх пов’язала.Винесла Маруся замість хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй і каже:– Сьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй; а тепер його і поцілуй.От вони і поцілувались, а Василь і викинув Марусі на тарілку цілкового.

поцілувала у руку, неньці так же; і, узявши рушники, піднесла на тарілочці перше старшому старості, а там і другому. Вони, уставши, поклонилися,

положила на хлібові святому, а сама стала перед образом та й вдарила три поклони, далі отцю тричі поклонилася у ноги і

Наум і каже:– Бачите, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, дума тут більш не жити! Гай, гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуєм куниці та красні дівиці, так ми вас пов’яжемо і тогді усе добре вам скажемо. Дочко! прийшла і наша черга до прикладу казати: годі лишень піч колупати, а чи нема чим сих ловців-молодців пов’язати?Іще не час було Марусі послухати, – знай, колупа.От вже мати їй каже:– Ти чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, іди та давай чим людей пов’язати. Або, може, – нічого не придбала та з сорому піч колупаєш? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробил

Ік вечеру стали дожидатись старостів: прибрали хату, засвітили свічечку перед богами; старі нарядилися, як довг велить, а що Маруся прибралася, так вже нічого й казати. От постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю, як і поперед сього було.

Василеві ні чутки, ні вісточки, як у воду впав.От і пилипівка; от і Ганнино зачатіє, зачали парубки засилати старостів до дівчат. Знай, люди швандяють по вулицям з паличками у руках. То гляди: ідуть двоє поперев’язувані рушниками, бодряться, вихваляються: от там і там таку-то за такого просватали. А інші свинячою стежкою, попід плотами, мовчки собі ідуть, і під плечем, замість хліба святого, несуть… гарбуз! Еге! Нігде дітись: